ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/2655/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.- головуючого, Міщенка І. С., Берднік І. С.,
за участю секретаря судового засідання- Астапової Ю. В.,
розглянувши касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2018 у справі
за позовом Київської міської ради до Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" про звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,
за участю представників:
від позивача - Штода І. В. (довіреність),
від відповідача - Єрохіна В. О. (адвокат), Синицький А. Л. (керівник),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" (далі - Релігійна організація) про звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.
1.2. Позовні вимоги аргументовано тим, що відповідач за відсутності документів, які посвідчують право власності або право користування, здійснює будівництво нерухомого майна на земельній ділянці орієнтовною площею 0,3 га навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва, чим порушує права територіальної громади міста.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. 21.12.2017 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, статей 187, 189 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), головний спеціаліст Ваньчук Я. Б., у присутності начальника відділу землеустрою та моніторингу земель Дарницького району міста Києва Іваненко І. М., провів обстеження земельної ділянки, розташованої навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва, за результатами якого склав акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21.12.2017 № 17 -0122-02.
2.2. Відповідно до акта від 21.12.2017 № 17-0122-02 Релігійна організація здійснює будівельні роботи на земельній ділянці орієнтовною площею 0,3 га навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва за відсутності рішень Київської міської ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування).
2.3. Тобто посадова особа Департаменту земельних ресурсів Ваньчук Я. Б. виявив порушення вимог пункту "б" статті 211 ЗК України - самовільне зайняття земельної ділянки.
2.4. 21.12.2017 на адресу Релігійної організації направлено припис про усунення порушень земельного законодавства у десятиденний строк.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2018 (суддя Привалова А.І.) позов задоволено, зобовʼязано Релігійну організацію звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3 га, розташовану навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.
3.2. Рішення суду аргументовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка використовується відповідачем без правовстановлюючих документів та таке використання порушує право територіальної громад міста Києва на землю.
3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (колегія суддів у складі: Сулім В. В., Коротун О. М., Чорногуз М. Г. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
4.1. Релігійна організація у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також не зʼясуванням обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Скаржник наголосив, що суд першої інстанції не повною мірою розглянув та у звʼязку з цим неправильно оцінив всі вжиті відповідачем заходи для оформлення права на земельну ділянку, а суд другої інстанції взагалі не взяв їх до уваги, що призвело до прийняття невірних рішення та постанови. Так на момент винесення постанови проект землеустрою вже було розроблено та отримано погодження у Департаменті містобудування та архітектури.
5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
5.1. Відзивів від інших учасників справи не надходило.
6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.
6.3. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
6.4. Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
6.5. Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повʼязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
6.6. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).