ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/324/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., судді Гетьман Р.А., Россолов В.В.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 09.03.2017 (суддя Шарко Л.В.)
за позовом Харківської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Авто"
про розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення
за участю:
позивача: Грєнков І.В. (довіреність від 02.01.2019)
відповідача: ОСОБА_5 (директор),
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Харківська міська рада (далі - позивач) просила розірвати договір оренди землі від 11.08.2006, який укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Авто" (далі-відповідач) та зобовʼязати відповідача повернути позивачу земельну ділянку, кадастровий номер 6310136900:09:001:0038, загальною площею 5,2201 га, яка знаходиться на проспекті Льва Ландау (колишній проспект Пʼятдесятиріччя СРСР) у місті Харкові (далі-земельна ділянка), з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач істотно порушив умови договору оренди землі, а саме не приступив до будівництва торговельних та складських приміщень у строк передбачений договором та на теперішній час, що є підставою для розірвання договору оренди землі та її повернення на користь позивача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.03.2017, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2019, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що суди надали перевагу акту обстеження земельної ділянки від 16.03.2011 № 799/11, який є неналежним доказом, над актом обстеження земельної ділянки від 10.01.2017 та актом Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю позивача (далі-Інспекція) від 20.01.2017 № 38-А. Крім того позивач зазначає, що відповідач не уклав з позивачем договір на пайову участь для розвитку інфраструктури міста Харкова, чим порушив інтереси позивача щодо недоотримання коштів, що узгоджується з постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2017 у справі № 910/17556/17.
Відповідач подав відзиві на касаційну скаргу, скерованому на адресу суду 28.03.2019, тобто поза межами строку, встановленого Верховним Судом в ухвалі від 21.02.2019.
Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, повʼязаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Вказаний відзив подано поза межами встановленого Судом строку на його подання, тому відзив залишається без розгляду на підставі статей 118, 119 цього Кодексу.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.08.2006 між позивачем та відповідачем, на підставі рішення позивача від 06.03.2006 № 51/06, укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва торговельних та складських приміщень до 01.03.2011 (але не пізніше прийняття обʼєкту до експлуатації) та для експлуатації цього обʼєкту до 01.03.2056.
Вказаний договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.
Пунктом 7 договору передбачено, що інші особливості обʼєкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини у випадку не здачі обʼєктів до експлуатації у встановленні в рішенні строки, а також неотримання дозволів на виконання будівельних робіт, зазначене рішення втрачає чинність і договір оренди землі підлягає розірванню у встановленому порядку.
Згідно підпункту "а" пункту 28 договору, позивач вправі вимагати використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
Підпунктами "а" та "д" пункту 31 договору встановлено, що відповідач зобовʼязаний приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку та використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до договору.
Відповідно до пункту 38 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обовʼязків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.
Суди встановили, що на підставі заяви ОСОБА_7 від 23.12.2016, Департаментом територіального контролю позивача проведено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт від 10.01.2017, яким встановлено, що земельна ділянка не огороджена, умови, встановлені рішенням позивача від 06.03.2006 № 51/06 щодо будівництва торговельних та складських приміщень строком до 01.03.2011 не виконані, земельна ділянка вільна від будівель і споруд та відповідачем не використовується, чим порушено істотні умови договору оренди землі.
Також встановлено, що 20.01.2017 Інспекцією проведено позапланову перевірку дотримання відповідачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої складено акт № 38-А, яким встановлено, що земельна ділянка вільна від забудівель і споруд, ознак проведення будівельних робіт не встановлено.
Суди, крім того, встановили, що відповідач проводив роботи з підготовки до будівництва, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки №799/11 від 16.03.2011, в якому встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки для проведення підготовчих робіт з будівництва торгових і складських приміщень згідно договору оренди землі.
Суди встановили, що з моменту отримання земельної ділянки, відповідачем вживалися заходи шляхом листування з відповідними органами щодо вирішення питання в частині продовження термінів будівництва.
Апеляційний суд встановив, що висновком судової будівельно-технічної експертизи від 31.10.2018 № 26376/23647 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл.проф.М.С. Бокаріуса встановлено, що підготовчі роботи повʼязані з будівництвом обʼєкту на земельній ділянці проведені частково, будівель та споруд складського призначення на земельній ділянці немає, за умови вивезення будівельного сміття з частини території земельної ділянки проведення будівельних робіт та планування території технічно можливе, цільове призначення земельної ділянки з проведенням підготовчих робіт не змінилось.
Крім того судами встановлено, що відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що недотримання відповідачем строків будівництва на земельній ділянці, які обумовлені договором, сталося не з його вини та з обставин, які не залежали від волі відповідача, тому відсутні підстави для розірвання договору та повернення земельної ділянки. Також суди вказали на те, що позивач не подав доказів, які б свідчили про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, та настання негативних наслідків для позивача. Відхиляючи клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суди послалися на те, що оскільки права та охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, то підстави для вчинення такої дії відсутні.
Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Згідно статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2).
Відповідно до статті 610 цього кодексу порушенням зобовʼязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання).
Пунктом першим частини першої статті 611 вказаного Кодексу встановлено, що у разі порушення зобовʼязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобовʼязання внаслідок односторонньої відмови від зобовʼязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.