Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 521/17654/15-ц
провадження № 61-2858св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2016 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Цюри Т. В., Сидоренко І. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 30 червня 2015 року, удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_2, визнати його покупцем за згаданим договором та визнати за ним право власності на цю квартиру, стягнути з відповідачів на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн та судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 20 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу спірної квартири. Основний договір купівлі-продажу повинен був укладатися 10 червня 2007 року, за ціною 219 000, 00 грн, що еквівалентно 43 000, 00 дол. США. На виконання умов договору ОСОБА_3 передано грошові кошти у розмірі 34 000, 00 дол. США. Після цього позивач з родиною переїхали до квартири, виконали всі необхідні ремонтні роботи, сплачують комунальні послуги. Сторони не змогли посвідчити договір нотаріально, оскільки на квартиру ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 січня 2007 року було накладено арешт у звʼязку з розглядом справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спірну квартиру. Після прийняття рішення у зазначеній справі та зняття арешту, ОСОБА_1 виплатив ОСОБА_3 залишок коштів від повної суми вартості зазначеної квартири у розмірі 8 500, 00 дол. США, а 2 000, 00 дол. США передав під час оформлення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири 30 червня 2015 року. На момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 мав непогашені заборгованості за кредитними договорами, тому за його проханням договір оформлено на товариша ОСОБА_2, одразу після нотаріально посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 видав на імʼя дружини ОСОБА_1 довіреність на право розпорядження квартирою. Проте, в жовтні 2015 року відповідач скасував видану довіреність та заявив про намір продажу спірної квартири, уникає особистих зустрічей, у звʼязку із чим позивач вимушений звернутись до суду.
Стислий виклад позиції відповідача ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_3 позов визнав.
Стислий виклад заперечень відповідача ОСОБА_2
ОСОБА_2 позов не визнав, посилався на те, що квартира придбана за його кошти, він особисто підписав договір купівлі-продажу, а проведення всіх необхідних підготовчих дій з придбання квартири він доручив своєму товаришу ОСОБА_1, який в його інтересах уклав попередній договір. Позивач та члени його родини перешкоджають ОСОБА_2 у вселенні до спірної квартири, з приводу чого він звернувся з відповідним позовом до суду.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 30 червня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В. та зареєстрований у реєстрі за № 163, удаваним з моменту його укладення в частині покупця ОСОБА_2 Визнано ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 30 червня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 163. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 058, 43 грн, витрати на правову допомогу в сумі 893, 20 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 058, 43 грн, витрати на правову допомогу в сумі 893, 20 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений 30 червня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В., реєстровий № 163, є удаваним в частині визначення особи покупця, оскільки зазначена квартира фактично придбана ОСОБА_1
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що для визнання правочину удаваним необхідно враховувати, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Оскільки ОСОБА_1 не був стороною оспорюваного договору, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що воля ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була направлена на приховування іншого правочину, висновок суду про застосування до спірних правовідносин статті 235 ЦК України є передчасним. Визнання правочину удаваним в частині укладеної угоди, зокрема в частині покупця, суперечить приписам статті 235 ЦК України, оскільки з підстав, передбачених цією нормою, угода може бути визнана недійсною лише у повному обсязі, а не частково.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції проігнорував письмові докази у справі, які свідчать про те, що обидві сторони договору діяли свідомо та їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю. На переконання заявника, висновок апеляційного суду про те, що визнання правочину удаваним в частині визначення особи покупця суперечить приписами статті 235 ЦК України, оскільки угода може бути визнана недійсною лише у повному обсязі, а не частково суперечить вимогам закону.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що дійсно основна частина розрахунку за квартиру проведена у 2006 році, гроші ОСОБА_3 передавались ОСОБА_1 під час його знаходження у лікарні. ОСОБА_1 не зазначив, що ОСОБА_2 повністю виконав обовʼязки покупця, сплачував усі платежі, отримував документи на квартиру, оформив на себе особові рахунки та з 2006 року проживав у спірній квартирі разом з ОСОБА_1 та його сімʼєю. ОСОБА_1 не надав доказів своєї спроможності придбати квартиру, а надав лише докази наявності непогашених кредитних зобовʼязань, сума яких у порівнянні з ціною квартири є незначною, крім того він мав змогу зареєструвати квартиру на дружину або сина. Рішенням суду першої інстанції безпідставно визнано договір купівлі-продажу удаваним та застосовано наслідки, не передбачені законом у випадку удаваності правочину.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 15 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписано попередній договір, в якому зафіксовано намір укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 визначено ціну продажу, зафіксовано факт передачі ОСОБА_1 ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 173 000, 00 грн, що еквівалентно 34 000, 00 дол. США.
Згідно з поясненнями, наданими як свідками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у суді першої інстанції, в 2006 році вони домовились про продаж позивачу спірної квартири, ОСОБА_3 отримав від позивача в рахунок продажу зазначеної квартири суму, еквівалентну 34 000, 00 дол. США, про що в агентстві нерухомості "Альянс" підписано відповідний договір. ОСОБА_3 написав розписку про отримання цієї суми грошових коштів, проте внаслідок предʼявлення позову про право власності на квартиру ОСОБА_4 та тривалого розгляду справи, посвідчити договір нотаріально сторони змогли тільки в 2015 році, на прохання позивача в договорі купівлі-продажу покупцем зазначено ОСОБА_2, всі розрахунки за квартиру проводились з ОСОБА_3 як продавцем квартири безпосередньо позивачем. Також ОСОБА_3 пояснив, що всі переговори щодо продажу квартири, розрахунки проводились з ним позивачем без участі ОСОБА_2, в 2006 році ОСОБА_3 передав ключі від квартири позивачу. Позивач також пояснив, що він та члени його родини, здійснили у зазначеній квартирі ремонт, проживають в ній, договір купівлі-продажу квартири оформлено на ОСОБА_2 на його прохання, оскільки в позивача є заборгованість перед банками за кредитами.
30 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В., зареєстрований в реєстрі за № 163, за умовами якого ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 зазначену квартиру за 611 686, 00 грн (пункти 1.2, 3.1 договору). Також в договорі зазначено, що цю суму продавець отримав від покупця повністю, розрахунок відбувся з дотриманням вимог статті 1087 ЦК України, постанови Правління НБУ від 06 червня 2013 року № 210.
На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_3 від ОСОБА_1 за спірну квартиру, позивач надав суду відповідні розписки, копії яких містяться в матеріалах справи.
30 червня 2015 року ОСОБА_2 видано нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження спірною квартирою на імʼя ОСОБА_7.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо нікчемності попереднього договору
Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
За змістом статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.
За правилами частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобовʼязуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобовʼязання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Таким чином, при укладенні попереднього договору повинна була бути дотримана обовʼязкова форма цього договору, яка є аналогічною основному договору, у досліджуваних правовідносинах - договору купівлі-продажу щодо нерухомого майна. Із системного аналізу наведених норм права випливає, що попередній договір купівлі-продажу мав укладатися у письмовій формі та підлягав обовʼязковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Поза увагою судів залишилось те, що попередній договір за формою не відповідав вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідчений та не підданий державній реєстрації.
Зважаючи на наведене, попередній договір від 20 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що повʼязані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
Щодо наявності правових підстав для визнання договору купівлі-продажу удаваним
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовʼязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.