Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 175/1626/14-ц
провадження № 61-10066св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк МаргаритаМиколаївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу РумянцеваЛюдмила Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2014 року ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ЯрмолюкМ. М., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу РумянцеваЛ. І., про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 28 серпня 1993 року він уклав шлюб з ОСОБА_8, під час якого у них народилися дві доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. На початку 1997 року він разом з дружиною вирішили придбати незавершений будівництвом будинок в садовому товаристві, який згодом перевели в житловий фонд. На землю під будинком не було жодних документів. 02 березня 1997 року між ОСОБА_8 та продавцем незавершеного будинку було укладено договір завдатку в сумі 500 доларів США при загальній вартості будинку - 6 000 доларів США. Він і його дружина на той час займали відповідальні посади, а тому вони не мали часу займатися оформленням документів на вказану нерухомість, у звʼязку з чим вирішили оформити будинок на батька дружини ОСОБА_4 Всі кошти для розрахунку з продавцем будинку та для подальшої приватизації земельної ділянки і введення будинку в експлуатацію надавали він та його дружина. У 2005 році ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку та свідоцтво про право власності на будинок, а 20 червня 2007 року подарував це майно ОСОБА_8 З того часу він з дружиною протягом декількох років добудовували будинок за власні кошти, провели всі комунікації: світло, воду, каналізацію та зробили всі оздоблювальні роботи всередині будинку, а також привели в належний стан подвірʼя. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла і після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із: житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані на території АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_1; 54/100 частини квартири АДРЕСА_2; банківського вкладу "Подарунок "Постійний" НОМЕР_2, відкритого в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") на імʼя ОСОБА_8 на підставі договору від 10 червня 2013 року на загальну суму 37 000 грн з відповідними процентами; 1/2 частини автомобіля марки "RENAULT" модель KANGOO, білого кольору, державний номерний знакНОМЕР_1. Він здійснив поховання дружини та повідомив своїм донькам, що на одну з них він з їх бабою та дідом переоформлять будинок, а на іншу доньку - квартиру. Однак з початку січня 2014 року ОСОБА_3 стала його ображати та виганяти з квартири, обґрунтовуючи це тим, що його дружина 29 серпня 2013 року склала заповіт на її імʼя. На початку лютого 2014 року він довідався про зміст заповіту, за яким його померла дружина все своє майно заповіла своїй матері, а не йому з їх дітьми. Коли він звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. із заявою про прийняття спадщини, йому повідомили, що ще раніше до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_3 Вважає, що якщо його дружина й підписувала зазначений заповіт, то вона знаходилася в такому стані, що не усвідомлювала своїх дій. ОСОБА_3 відмовляється надати йому документи на спадкове майно дружини та не визнає його право як на спадщину, так і на частку в майні подружжя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. 29 серпня 2013 року; визнати домоволодіння АДРЕСА_3 обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння, на 1/2 частину земельної ділянки за цією ж адресою, на 1/2 частину банківського вкладу "Подарунок "Постійний" НОМЕР_2 на загальну суму 37 000 грн з відповідними процентами, на 1/2 частину автомобіля марки "RENAULT" модель KANGOO; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_8 на 1/10 частину домоволодіння АДРЕСА_3, на 1/10 частину земельної ділянки за цією ж адресою, на 54/500 частини квартири АДРЕСА_2, на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1, на 1/10 частину банківського вкладу "Подарунок "Постійний" НОМЕР_2 на загальну суму 37 000 грн з відповідними процентами; визнати за ОСОБА_2: право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/10 частину домоволодіння АДРЕСА_3, на 1/10 частину земельної ділянки за вказаною адресою, на 54/500 частини квартири АДРЕСА_2,на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1, на 1/10 частину банківського вкладу "Подарунок "Постійний" НОМЕР_2 на загальну суму 37 000 грн з відповідними процентами, на 1/10 частину автомобіля марки "RENAULT" модель KANGOO.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року за заявою ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. 29 серпня 2013 року, залишено без розгляду.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року позов задоволено частково. Визнано домоволодіння АДРЕСА_3 обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння, яке в цілому складається з житлового будинку загальною площею 145,9 кв. м, житловою площею 49,7 кв. м, та господарських будівель і споруд: літній душ - літ. Б, сарай - літ. В, вбиральня - літ. Г, сарай - літ. Д, колодязь - літ. к, огорожі № 1, 2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки за вказаною адресою загальною площею 0,0811 га, кадастровий номер НОМЕР_3, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину банківського вкладу "Подарунок "Постійний" НОМЕР_2, відкритого в ПАТ "ВіЕйБі Банк" на імʼя ОСОБА_8 на підставі договору від 10 червня 2013 року, на загальну суму 37 000 грн з відповідними процентами. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки "RENAULT" модель KANGOO, тип ФУРГОН МАЛОТОНАЖНИЙ-В, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, 2002 року випуску, № кузова VIN-НОМЕР_4. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/20 частину вищевказаного домоволодіння. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/20 частину земельної ділянки. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/20 частину автомобіля марки "RENAULT" модель KANGOO. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 54/1000 частини квартири АДРЕСА_2 загальною площею 48,5 кв. м, житловою площею 28,7 кв. м, що складається з: 1 - коридор 9,2 кв. м, 2 - житлова кімната 17,0 кв. м, 3 - житлова кімната 11,7 кв. м, 4 - кухня 8,2 кв. м, 6 - кладова 0,5 кв. м, 7 - ванна кімната 2,6 кв. м, 8 - вбиральня 1,0 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 45,6 кв. м, житловою площею 27,4 кв. м, що складається з: 1 - коридор 4,4 кв. м, 2 - кладова 0,3 кв. м, 3 - ванна кімната 2,0 кв. м, 4 - туалет 1,2 кв. м, 5 - кухня 7,7 кв. м, 6 - житлова кімната 10,3 кв. м, 7 - житлова кімната 17,1 кв. м, 8 - кладова 0,4 кв. м, І - лоджія 2,2 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/20 частину банківського вкладу "Подарунок "Постійний" НОМЕР_2, відкритого в ПАТ "ВіЕйБі Банк" на імʼя ОСОБА_8 на підставі договору від 10 червня 2013 року на загальну суму 37 000 грн з відповідними процентами. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки внаслідок спільних трудових та грошових затрат позивача і його дружини його вартість істотно збільшилася. На момент смерті ОСОБА_8 їй та її чоловіку належало право власності по 1/2 частині спірного майна (крім квартир, які були особистою власністю дружини) та банківського вкладу кожному. При визначенні часток у спадковому майні інших спадкоємців суд першої інстанції врахував наявність чинного на час розгляду справи заповіту, малолітньої доньки спадкодавця ОСОБА_2, яка згідно із законом має право на обовʼязкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 рокузалишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що домоволодіння АДРЕСА_3 та земельна ділянка для його обслуговування 12 червня 2007 року були подаровані ОСОБА_8 її батьком ОСОБА_4, а тому зазначене майно не може бути спільною сумісною власністю подружжя. Визнаючи спірне домоволодіння спільною власністю подружжя, місцевий суд безпідставно послався на висновок будівельно-технічної експертизи від 05 квітня 2017 року № ГО-748, оскільки позивачем не надано доказів дійсної вартості спірного будинку на час його дарування та доказів про істотне збільшення вартості будинку і понесених витрат на таке збільшення. В матеріалах справи наявні докази того, що спірний будинок був збудований та придатний до проживання ще до укладення договору дарування, і, відповідно, мав певну вартість, яка судом не встановлена. Під час проведення експертизи також не було встановлено, що в результаті ремонтно-будівельних робіт збільшилася площа будинку чи допоміжних приміщень, а тому відсутні підстави для висновку про істотне збільшення вартості цього майна. Експертом не визначалися окремо вартість будівництва та реконструкції, проведення комунікацій, оздоблювальних робіт, а також вартість будівельних матеріалів. При вирішенні питання про призначення будівельно-технічної експертизи місцевим судом не враховано пояснень її представника та безпідставно не доручено проведення експертизи Дніпропетровському науково-дослідному бюро судових експертиз Міністерства юстиції України. Тому висновок будівельно-технічної експертизи від 05 квітня 2017 року № ГО-748 не повинен братися до уваги. Місцевим судом неправомірно відмовлено відповідачам у допиті свідків, яким було відомо про обставини придбання будинку та про джерела походження коштів, використаних на його ремонт, при цьому допитано свідків за клопотанням сторони позивача. Вирішуючи спір в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки, суди безпідставно виходили з того, що вона була приватизована ОСОБА_8, так як право власності на неї вона набула на підставі договору дарування. Предметом цього позову не було вирішення спору між позивачем та його померлою дружиною щодо поділу їх спільного сумісного майна і виділу його конкретної частини. Судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач не надав доказів звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на половину спільного майна подружжя, а тому, предʼявивши позов про визнання права на 1/2 частину домоволодіння, земельної ділянки, банківського вкладу та автомобіля, він обрав неналежний спосіб захисту. Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом, місцевий суд не взяв до уваги, що в матеріалах спадкової справи наявна інформація про цього спадкоємця та відсутній будь-який спір щодо її права на отримання свідоцтва про право на спадщину (обовʼязкової частки). Тому підстав для звернення до суду за захистом прав неповнолітньої ОСОБА_2 у позивача не було. Крім того, на час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_2 була повнолітньою, однак її не залучено до розгляду цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
20 березня 2018 року справа № 175/1626/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Мотивів щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови в позові в касаційній скарзі не наведено.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судами встановлено, що 28 серпня 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.
У 2005 році батько ОСОБА_8 - ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку та свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3, а 20 червня 2007 року подарував це майно своїй дочці ОСОБА_8 З того часу сімʼя ОСОБА_8 протягом декількох років добудовували, оздоблювали будинок за власні кошти, провели всі комунікації (світло, воду, каналізацію) та зробили всі оздоблювальні роботи всередині будинку, а також привели в належний стан подвірʼя.
Згідно зі статтею 60, частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя. Обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є обʼєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як розʼяснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зʼясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імʼя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обовʼязковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07 вересня 2013 року серії НОМЕР_5, виданим Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне їй майно: житловий будинок АДРЕСА_3, що належав їй на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого12 червня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального Юрченко Л. Л.; земельну ділянку площею 811 кв. м, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку (кадастровий номер НОМЕР_3), що розташована за вказаною адресою, яка належала їй на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 12 червня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_10; квартира АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 вересня 2003 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Єдаменко O. A., зареєстровано в реєстрі за № 2791, та зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" 21 грудня 2003 року за № 20 у книзі № 90п; 54/100 частини квартири АДРЕСА_2, які належали їй на підставі: 28/100 (1/3*74/100) частини - свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів міста Дніпропетровська 03 лютого 1998 року, та 26/100 частини - договору дарування від 01 грудня 1995 року, посвідченого Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою; 1/2 банківського вкладу "Подарунок "Постійний" НОМЕР_2, відкритого в ПАТ "ВіЕйБі Банк" на її імʼя на підставі договору від 10 червня 2013 року, на загальну суму 37 000 грн з відповідними процентами; 1/2 частину автомобіля марки "RENAULT" модель KANGOO, тип ФУРГОН-МАЛОТОНАЖНИЙ-В, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, 2002 року випуску, № кузова VIN-НОМЕР_4, який належав їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого 23 грудня 2007 року.
За життя ОСОБА_8 склала заповіт від 29 серпня 2013 року, за яким усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала своїй матері ОСОБА_3
На момент складання та підписання заповіту 29 серпня 2013 року ОСОБА_8 будь-якими психічними захворюваннями не страждала, що підтверджується висновком від 01 жовтня 2015 року № 37 судово-психіатричного експерта Комунального закладу "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" Дніпропетровської обласної ради".
Згідно з висновком від 13 січня 2017 року № 4264-16 судової почеркознавчої експертизи, складеним експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_12, рукописні записи "Заповіт мною прочитаний вголос та підписаний особисто ОСОБА_8" та підпис від імені ОСОБА_8, що розміщеній у графі "підпис:" заповіту, складеного від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, який посвідчений 29 серпня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 342, виконані самою ОСОБА_8
18 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровської міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини ОСОБА_8, у звʼязку з чим була відкрита спадкова справа №1/2014.
20 лютого 2014 року матір спадкодавця ОСОБА_3 також звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, складеним 29 серпня 2013 року на її користь від імені ОСОБА_8, а 18 лютого 2014 року батько спадкодавця ОСОБА_4 подав до Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини.
Своїм правом на прийняття спадщини скористалася і старша донька спадкодавця ОСОБА_5, подавши 21 лютого 2014 року до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1221ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обовʼязкова частка). Розмір обовʼязкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).