ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
08 квітня 2019 року
справа №1740/2191/18
адміністративне провадження №К/9901/3771/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у складі судді Комшелюк Т.О.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у складі суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р., Мікули О.І.
у справі № 1740/2191/18 (№ 857/2505/18)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Рівненській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В :
У серпні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС в Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначену суму податкового зобовʼязання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з підстав незаконності його прийняття.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада обʼєднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обовʼязковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обовʼязок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
У лютому 2019 року Підприємець подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на помилковість рішень судів першої та апеляційної інстанції, просить скасувати рішення цих судів та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Податковий орган у відзиві на касаційну скаргу стверджує, що при розрахунку податкового зобовʼязання застосував ті норми законодавства, які були чинні на той момент, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач відповідно до Договору купівлі-продажу від 18 вересня 2008 року, є власником ? частини нежитлової будівлі складу мінеральних добрив за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1262,9 м2.
Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 27 січня 2015 року № 947 встановлений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Дубровиця. Зокрема, для інших будівель (приміщень), встановлена ставка податку на нерухоме майно у розмірі 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 04 лютого 2016 року № 82 внесені зміни до рішення від 27 січня 2015 року № 947, а саме змінена ставка податку для обʼєктів нежитлової нерухомості, яка встановлена у розмірі 2 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду.
На підставі чого податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2017 №193915-13, яким позивачу визначено суму податкового зобовʼязання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 17402,76 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.