П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 березня2019 року
м. Київ
Справа № 2а-4504/11
Провадження № 11-1495апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ПрокопенкаО. Б.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області (далі - Міськрада), треті особи: Новгород-Сіверське міжміське бюро технічної інвентаризації (далі - МБТІ), ОСОБА_4, про визнання нечинними рішення та свідоцтв про право власності
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року (судді Мацедонська В. Е., Грищенко Т. М., Лічевецький І. О.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міськради, треті особи - МБТІ, ОСОБА_4, в якому просив:
- визнати неправомірними дії виконавчого комітету Міськради щодо надання ОСОБА_4 дозволу на видачу свідоцтв про право власності на літню кухню та гараж;
- визнати недійсними рішення виконавчого комітету Міськради від 22 липня 2010 року № 94 та свідоцтва про право власності.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_4 самовільно збудувала гараж та літню кухню з порушенням правил протипожежної безпеки та без погодження з іншими мешканцями будинку та відповідних служб. У звʼязку з цим прокуратурою району було винесено протест, але виконавчий комітет Міськради його відхилив. Позивач зазначив, що самовільним будівництвом було порушено його законні права на безпечне проживання.
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області постановою від 14 лютого 2013 року (суддя Іващенко А. І.) позов задовольнив частково: визнав недійсним рішення виконавчого комітету Міськради в частині надання ОСОБА_4 дозволу на видачу свідоцтва про право власності на літню кухню та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 серпня 2010 року на літню кухню загальною площею 9,7 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1. У решті позовних вимог суд відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 жовтня 2013 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірними дії виконавчого комітету Міськради; визнав протиправним та скасував підпункт 4.1 пункту 4 рішення виконавчого комітету Міськради від 22 липня 2010 року № 94; визнав протиправними та скасував свідоцтва про право власності від 18 серпня 2010 року серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (на літню кухню та гараж).
Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення, зокрема, тим, що виконавчий комітет Міськради при прийняті рішення щодо узаконення самочинного будівництва та видачі свідоцтв про право приватної власності вийшов за межі своїх повноважень, передбачених статтею 30 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", та ухвалив рішення щодо визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, всупереч вимогам статті 376 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК).
Не погодившись із указаним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та закрити провадження у справі. ОСОБА_4 вважає, що позов у справі не є публічно-правовим, тому не повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства. ОСОБА_4 зазначає, що предметом спору у справі є право власності на нерухоме майно.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити у її задоволенні та вказує, що твердження ОСОБА_4 про те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства є безпідставними.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 червня 2016 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_4 та надавстрок для подання заперечень на неї.
20 грудня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки третя особа у касаційній скарзі оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС.
Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченні на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням виконавчого комітету Міськради від 22 липня 2010 року № 94 "Про надання дозволу на видачу свідоцтва про право власності" вирішено узаконити ОСОБА_4 самовільно збудовані літню кухню та гараж на АДРЕСА_1 та надати їй дозвіл на видачу свідоцтв про право приватної власності на вказані обʼєкти нерухомості.
За заявою ОСОБА_4 була зібрана комісія, яка склала акт обстеження будинку, прибудинкової території та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1, у якому зазначено, що ОСОБА_4 самовільно збудувала літню кухню з терасою, гараж і дворовий туалет, документи на право власності або користування землею відсутні, літня кухня збудована без погодження з архітектором за межами червоної лінії на землях загального користування на відстані 1,7 м від кута квартири ОСОБА_4, але узаконена рішенням виконавчого комітету Міськради від 22 липня 2010 року № 94. Комісія встановила, що ОСОБА_4 отримала свідоцтва про право власності на гараж та літню кухню. У висновку цього акта зазначено, що з огляду на відсутність в архівах Міськради та Новгород-Сіверської житлово-експлуатаційно контори плану земельної ділянки площею 0,0550 га, що надавалась ОСОБА_3 як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС рішенням Міськради від 28 вересня 2000 року № 150, це питання потребує подальшого вивчення. Крім того, межі земельної ділянки не винесені в натуру, є необхідність у виготовленні технічної документації із землеустрою щодо присвоєння кадастрового номера.
Як убачається з листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області від 1 серпня 2011 року № М-20/01-42, ОСОБА_4 із заявою про прийняття в експлуатацію гаража і літньої кухні до цього органу не зверталась, сертифікат відповідності державним будівельним нормам, стандартам і правилам їй не видавався.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звʼязку зі здійсненням субʼєктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "субʼєкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субʼєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у звʼязку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.