П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 2а-1548/10
Провадження № 11-1458апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) до Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Виконком, Міськрада відповідно), третя особа - Департамент комунальної власності Міськради, про визнання незаконним рішення та скасування свідоцтва про право власності
за касаційною скаргою Виконкому Міськради на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2010 року (суддя Ярош А. І.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року (судді Коваль М. П., Домусчі С. Д., Кравець О. О.),
УСТАНОВИЛА:
ФОП ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Виконкому від 8 лютого 2007 року № 20 в частині прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Міськради нежиле приміщення № 801 - підвалу загальною площею 136,5 кв. м, який розташований у будинку № АДРЕСА_1 (далі - спірне рішення); скасувати свідоцтво про право власності на нежиле підвальне приміщення № 801 за адресою: АДРЕСА_1, яке видане Виконкомом 2 квітня 2007 року (далі - свідоцтво про право власності).
Малиновський районний суд м. Одеси постановою від 14 грудня 2010 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2015 року скасував рішення суду першої інстанції. Провадження у справі про скасування свідоцтва про право власності закрив.
У частині визнання протиправним та скасування спірного рішення ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оспорювати рішення субʼєкта владних повноважень може також особа, права чи обовʼязки якої не були визначені прийнятим рішенням. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається скасувати рішення субʼєкта владних повноважень, спрямовані на приведення земельної ділянки до того стану, який існував до прийняття рішення. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб земельна ділянка, яка є власністю територіальної громади, перебувала у певному стані, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. При цьому апеляційний суд вказав на недотримання відповідачем при прийнятті спірного рішення вимог частини другої статті 19 Конституції України, оскільки воно прийнято з порушенням положень Закону України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" та Державних будівельних норм України 360-92**.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Виконком подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.
У касаційній скарзі, серед іншого, йдеться про те, що суди дійшли помилкового висновку про розгляд цього спору в порядку адміністративного судочинства з огляду на те, що спірне рішення Виконком прийняв з метою реалізації територіальною громадою м. Одеси свого права власності на обʼєкти нерухомості, зазначені у цьому рішенні. Зазначає, що існує спір про право цивільне.
Водночас Виконком зазначає, що, закриваючи провадження у справі в частині скасування свідоцтва про право власності, мав закрити провадження і в іншій частині позовних вимог, оскільки вимоги повʼязані між собою і окремий їх розгляд неможливий.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 грудня 2018 року цю справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки Виконком оскаржує судові рішення з мотивів порушення судом правил предметної юрисдикції.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як установили суди попередніх інстанцій, 8 лютого 2007 року відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-1 "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області", керуючись статтями 29, 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР"Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон№ 280/97-ВР), на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, та розпорядження міського голови м. Одеси від 20 січня 2003 року № 59-01р "Про оформлення свідоцтв про право власності на обʼєкти нерухомого майна", Виконком прийняв рішення № 20 "Про реєстрацію обʼєктів комунальної власності м. Одеси".
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 вказаного рішення відповідачем зобовʼязано Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обʼєктів нерухомості" (далі - БТІ) провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Міськрадою, а також оформити та видати Міськраді свідоцтво про право власності, зокрема, на обʼєкт - підвальне приміщення № 801 площею 136,5 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі зазначеного рішення та технічного паспорта від 10 січня 2007 року відповідачу було видано свідоцтво про право власності, яке було зареєстроване в БТІ.
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності, посилаючись на те, що спірним рішенням відповідача порушуються його права як власника 70/1000 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором купівлі-продажу від 4 листопада 2003 року № 167, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, ВеликаПалата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субʼєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС субʼєктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субʼєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.