П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/6930/15
Провадження № 11-1343апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року (у складі колегії суддів Губської О. А., Грибан І. О., Беспалова О. О.) у справі за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Оберемка Романа Анатолійовича (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання бездіяльності протиправною та зобовʼязання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фонду та його уповноваженої особи, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду та зобовʼязати подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів у розмірі 200 тис. грн за договором банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року № 43911 за рахунок Фонду;
- визнати протиправною бездіяльність Фонду та зобовʼязати включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів у розмірі 200 тис. грн за договором банківського вкладу (депозиту) в ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29 лютого 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду, оформлене наказом від 18 листопада 2014 року № 6, в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року № 43911, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Український фінансовий світ". Зобовʼязав уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у розмірі 200 тис. грн за рахунок Фонду. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 липня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивачу розʼяснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Не погодившись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, у серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивач вказав, що у спірних правовідносинах Фонд та його уповноважена особа здійснюють владні управлінські функції, тобто за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 листопада 2018 року згадану вище справу передав на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
З установлених судами обставин справи вбачається, що 07 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 43911, відповідно до умов якого банк відкрив позивачу вкладний рахунок № НОМЕР_1, на який зараховано грошові кошти в сумі 16 тис. 300 доларів США у тимчасове строкове користування до 04 жовтня 2014 року.
Правління Національного банку України постановою від 14 серпня 2014 року № 491 віднесло ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних.
Виконавча дирекція Фонду рішенням від 14 серпня 2014 року № 69 в ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" запровадила тимчасову адміністрацію з 15 серпня 2014 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Український фінансовий світ".
10 листопада 2014 року Національний банк України прийняв постанову № 717"Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Український фінансовий світ", а 13 листопада 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 119 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення, що з 21 листопада 2014 року буде розпочато виплату коштів вкладникам ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" через відділення Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк").
Звернувшись до відділення ПАТ "Альфа-Банк" для отримання відшкодування за вкладом, позивач дізнався, що його не включено до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а на звернення до уповноваженої особи Фонду отримав відповідь, що кошти за його вкладом відшкодуванню не підлягають, оскільки договір банківського вкладу (депозиту) відповідно до ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) та ст. 228 Цивільного кодексу України визнано нікчемним.
ОСОБА_3, вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною й такою, що суперечить чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування (200 тис. грн) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, звернувся до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.
При цьому позивач оскаржує судове рішення апеляційної інстанції ще із тих підстав, що спір стосовно невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може обмежуватися. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у звʼязку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо повʼязане з процесуальним законодавством.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від зʼясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обовʼязків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
Акти, прийняті субʼєктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних субʼєктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субʼєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України субʼєктом владних повноважень є, зокрема, будь-який субʼєкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у звʼязку зі здійсненням субʼєктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Законом № 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є обʼєктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обовʼязковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що уповноважена особа
Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є субʼєктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є субʼєктом владних повноважень у розумінні КАС України.