П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 820/288/16
Провадження № 11-1340апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Зеленського В. В., Пʼянової Я. В., Чалого І. С.) у справі за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Дельта Банк" відповідно), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), ОСОБА_5, про визнання дій протиправними та зобовʼязання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, у якому просив:
- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 20 лютого 2015 року № 002-20703-200215;
- зобовʼязати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування у сумі 10 тис. доларів США, згідно договору банківського вкладу (депозиту) від 20 лютого 2015 року
№ 002-20703-200215.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 16 березня 2016 року позов задовольнив. Визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) № 002-20703-200215 від 20 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 та зобовʼязав відповідача подати окремим файлом до Фонду додаткову інформацію щодо позивача із розрахунковою сумою відшкодування у розмірі 10 тис. доларів США з метою збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити відшкодування.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 жовтня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивачу розʼяснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, у жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивач вказав, що у спірних правовідносинах Фонд та його уповноважена особа здійснюють владні управлінські функції, тобто за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 листопада 2018 року згадану вище справу передав на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
З установлених судами обставин справи вбачається, що 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та АТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 002-20703-200215, відповідно до умов якого банк відкрив позивачу вкладний рахунок № НОМЕР_1 та зобовʼязався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
Цього ж дня на банківський рахунок позивача зараховано грошові кошти в сумі 10 тис. доларів США, які внесені з поточного рахунку ОСОБА_5, що підтверджується платіжним дорученням від 20 лютого 2015 року № 46199238.
30 жовтня 2014 року Національний банк України виніс постанову № 692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою, крім іншого, заборонив проведення будь-яких операцій за чинними договорами, в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб.
Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року № 150 віднесло АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.
Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року № 51 в АТ "Дельта Банк" запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк".
02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
Уповноважена особа Фонду листом від 23 вересня 2015 року № 8821/1814 повідомила позивача про визнання договору банківського вкладу від 20 лютого 2015 року № 002-20703-200215 нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
ОСОБА_3,вважаючи дії відповідача протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, звернувся до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.
При цьому позивач оскаржує судове рішення апеляційної інстанції, ще з тих підстав, що спір стосовно невключення його до переліку вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, є публічно-правовим.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може обмежуватися. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у звʼязку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо повʼязане з процесуальним законодавством.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від зʼясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обовʼязків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
Акти, прийняті субʼєктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних субʼєктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субʼєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України субʼєктом владних повноважень є, зокрема, будь-який субʼєкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у звʼязку зі здійсненням субʼєктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Законом № 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є обʼєктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обовʼязковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що уповноважена особа
Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є субʼєктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є субʼєктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14 та від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, де з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-ХІІ) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.