П О С Т А Н О В А
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 357/9328/15-ц
Провадження № 14-460цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л.М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, від імені яких діє адвокат Старовойтова Дарина Андріївна, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2016 року (у складі судді Цуранова А. Ю.) та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року (у складі суддів Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П., Фінагєєва В. О.)
у цивільній справі за позовом прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства Київської області (далі - ДІСГ) та Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (далі - Білоцерківська РДА), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, Управління Держгеокадастру в Білоцерківському районі Київської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Білоцерківської РДА, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельних ділянок,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2012 року прокурор м. Біла Церква Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі ДІСГ з позовом до Білоцерківської РДА, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, Управління Держземагентства в Білоцерківському районі Київської області та після уточнення позовних вимог просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Білоцерківської РДА від 9 грудня 2008 року № 838.
У грудні 2013 року прокурор м. Біла Церква Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської ОДА з позовом до Білоцерківської РДА, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, Управління Держземагентства в Білоцерківському районі Київської області, в якому просив: визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на підставі розпорядження Білоцерківської РДА від 9 грудня 2008 року № 838, скасувати їх державну реєстрацію, визнати недійсними правочини, на підставі яких ці земельні ділянки у подальшому відчужені, та застосувати наслідки недійсності зазначених правочинів у вигляді повернення земельних ділянок.
На обґрунтування позовів прокурор посилався на порушення вимог земельного законодавства під час передачі Білоцерківською РДА у власність громадян земель водного фонду.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2016 року позови обʼєднано в одне провадження та прийнято до спільного розгляду.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Під час нового розгляду справи за клопотанням прокурора замінено Прокуратуру м. Біла Церква Київської області її правонаступником - Білоцерківською місцевою прокуратурою Київської області, а відповідача -Управління Держземагентства в Білоцерківському районі Київської області замінено на Управління Держгеокадастру в Білоцерківському районі Київської області.
Прокурор уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним і скасувати розпорядження Білоцерківської РДА від 9 грудня 2008 року № 838; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на підставі розпорядження Білоцерківської РДА від 9 грудня 2008 року № 838, у тому числі ті, на яких у подальшому здійснено відмітку про перехід права власності до іншої особи, і скасувати їх державну реєстрацію; витребувати зазначені земельні ділянки, розташовані в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі - Шкарівська сільрада), з незаконного володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_18 на користь держави в особі Київської ОДА.
ДІСГ позов підтримала та просила його задовольнити.
Управління Держгеокадастру в Білоцерківському районі Київської області позов визнало.
Відповідачі - фізичні особи подали до суду заяви про застосування позовної давності та просили в задоволенні позову відмовити.
Останнім рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року, позов задоволено.
Визнано недійсним розпорядження голови Білоцерківської РДА від 9 грудня 2008 року № 838 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки пʼятнадцяти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області".
Визнано недійсними видані 16 січня 2009 року державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3, кадастровий номер НОМЕР_2; серії НОМЕР_3, виданий ОСОБА_4, кадастровий номер НОМЕР_4; серії НОМЕР_5, виданий ОСОБА_5, кадастровий номер НОМЕР_6; серії НОМЕР_7 виданий ОСОБА_6, кадастровий номер НОМЕР_8; серії НОМЕР_9 кадастровий номер НОМЕР_10 та серії НОМЕР_11 кадастровий номер НОМЕР_12 видані ОСОБА_7; серії НОМЕР_13 виданий ОСОБА_8, кадастровий номер НОМЕР_14; серії НОМЕР_15, виданий ОСОБА_9, кадастровий номер НОМЕР_16; серії НОМЕР_17 виданий ОСОБА_10, кадастровий номер НОМЕР_18; серії НОМЕР_19 виданий ОСОБА_11, кадастровий номер НОМЕР_20; серії НОМЕР_21 виданий ОСОБА_12, кадастровий номер НОМЕР_22 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_18 з реєстраційним номером НОМЕР_25 від 25 травня 2011 року; серії НОМЕР_23, виданий ОСОБА_13, кадастровий номер НОМЕР_24, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_18 з реєстраційним номером НОМЕР_26 від 25 травня 2011 року; серії НОМЕР_27, виданий ОСОБА_14, кадастровий номер НОМЕР_28, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_18 з реєстраційним номером НОМЕР_29 від 25 травня 2011 року; серії НОМЕР_30 виданий ОСОБА_15, кадастровий номер НОМЕР_31, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_18 з реєстраційним номером НОМЕР_32 від 25 травня 2011 року; серії НОМЕР_33, виданий ОСОБА_16, кадастровий номер НОМЕР_34, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_18 з реєстраційним номером НОМЕР_35 від 25 травня 2011 року; скасовано державну реєстрацію цих актів.
Витребувано на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_2; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_4; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_6; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_8; ОСОБА_7 земельні ділянки площею 2,000 га кожна з кадастровими номерами НОМЕР_10, НОМЕР_36; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_14; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_16; ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_18; ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_20; ОСОБА_18 - земельні ділянки площею 2,000 га кожна з кадастровими номерами НОМЕР_22 НОМЕР_37, НОМЕР_28, НОМЕР_31, НОМЕР_34, розташовані в адміністративних межах Шкарівської сільради.
У грудні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_7, від імені яких діє Старовойтова Д. А., звернулися з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що прокурор, який бере участь у справі, має обовʼязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо позовної давності та початку її перебігу поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6?178цс15. Вирішуючи спір, суди неправильно визначили статус спірних земельних ділянок та їх правовий режим, унаслідок чого не зʼясували, за яких умов та у якому порядку земельні ділянки виділені та передані відповідачам у власність. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчиняла. Відповідачі не вчиняли протиправних дій, які б указували на незаконність відчуження спірних земельних ділянок.
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня та 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та призначено справу до розгляду відповідно.
Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) уредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (обʼєднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (обʼєднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 5 листопада 2018 року справу прийнято до розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з таких міркувань.
Відмовляючи у застосуванні позовної давності у цій справі, суд виходив із того, що позивачем були виявлені порушення вимог земельного законодавства під час проведення перевірки у 2011 році, а тому позов до суду подано у вересні 2012 року у межах установлених законом строків.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, від 1 липня 2015 року
№ 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15, від 8 червня 2016 року
№ 6-3089цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-2165цс15, від 16 листопада 2016 року № 6?2469цс16, від 26 жовтня 2016 року № 6-2070цс16, від 21 грудня 2016 року № 6-1503цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року № 6-1852цс16 та № 6-2376цс16, від 22 червня 2017 року № 6-1047цс17, від 12 липня 2017 року № 6-2458цс16 та від 15 листопада 2017 року
№ 6-2304цс16, щодо застосування положень статей 256, 261 ЦК України, сформовано дві основні правові позиції, відповідно до яких:
1) як у випадку предʼявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предʼявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів;
2) відлік позовної давності обчислюється у силу наведеного вище незалежно від дати прокурорської перевірки.
Разом з тим у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) та у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду за аналогічних обставин, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказала інше.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14?85цс18) висловлено таку правову позицію: "… Вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду за захистом своїх прав, апеляційному суду належало встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення права держави на спірні земельні ділянки, натомість суд зосередився на тому, що вказав про відсутність доказів, які б засвідчили поважність причин пропуску строків позовної давності. Такої ж позиції дотримувався і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Разом з тим всупереч вимогам частини першої статті 261 ЦК України суди належним чином не зʼясували, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Доводи прокурора та висновки суду першої інстанції про те, що таке право виникло після проведеної у квітні 2014 року прокурорської перевірки, вищестоящими судами спростовані не були".
У постанові ВеликоїПалати Верховного Суду 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14?95цс18) висловлено таку правову позицію: "Висновки суду першої інстанції, з якими погодився касаційний суд, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли Березанська РДА здійснила незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, - є помилковими".
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, процитовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду не є вираженням позиції у конкретних справах, оскільки вони повністю екстраполюються на всі земельні спори за позовом прокурора, в яких при обчисленні початку перебігу позовної давності необхідно враховувати дату та значення прокурорської перевірки, ініційованої прокурором через значний проміжок часу після винесення субʼєктом владних повноважень оскаржуваних рішень.
З огляду на викладене колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що справа № 357/9328/15 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про відступлення від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, від 1 липня 2015 року № 6178цс15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15, від 8 червня 2016 року
№ 6-3089цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-2165цс15, від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16, від 26 жовтня 2016 року № 6?2070цс16, від 21 грудня 2016 року № 6-1503цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року № 6-1852цс16 та № 6-2376цс16, від 22 червня 2017 року № 6-1047цс17, від 12 липня 2017 року № 6-2458цс16 та від 15 листопада 2017 року
№ 6-2304цс16, у частині, що стосується: 1) обчислення позовної давності, коли позов предʼявлено прокурором у порядку представництва, і 2) врахування при цьому дати прокурорської перевірки.
Разом з тим зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду, на які міститься посилання в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року, вбачається, що:
- правова позиція, викладена у справі № 697/2751/14-ц за позовом прокурора (без зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах), окрім наведеної в ухвалі цитати, містить продовження, згідно з яким початок перебігу позовної давності має визначатися у цій справі не з дати ухвалення рішень, які оскаржуються, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки апеляційний суд не зʼясував та не перевірив, з якого моменту прокурор довідався або міг довідатися про порушення державних інтересів, ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року міститься висновок, аналогічний викладеному у наведених постановах Верховного Суду України про те, що як у випадку предʼявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предʼявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів;
- правова позиція, викладена у справі № 469/1203/15-ц (за позовом заступника прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Березанської РДА), щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності починається з часу, коли Березанська РДА здійснила незаконну передачу земель, також не свідчить про необхідність відступити від висновків, викладених у наведених постановах Верховного Суду України, оскільки їм не суперечить. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що перебіг позовної давності починається з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, що узгоджується із зазначеними висновками.
Таким чином, як у висновках, викладених у постановах Верховного Суду України, так і у висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, сформульовано, що як у випадку предʼявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предʼявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом).
Тобто обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду не розглядає питання про відступлення від цього висновку, оскільки в цій справі позов предʼявлено не за наслідками здійснення прокурорської перевірки.
Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" постановлено утворити Держземагентство, реорганізувавши Держкомзем, яке у свою чергу реорганізовано у Держгеокадастр шляхом перетворення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади". Проте правонаступниками територіальних органів Держкомзему у частині виконання повноважень зі здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначено територіальні органи ДІСГ, утворені постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2011 року № 1300 "Про утворення територіальних органів Державної інспекції сільського господарства".З позовом у вересні 2012 року прокуратура звернулася в інтересах держави в особі ДІСГ.
У справі, яка розглядається, суд вважав, що перебіг позовної давності має обчислюватися з дня проведення позивачем перевірки у 2011 році. Позивачами в силу положень статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) є ДІСГ і Київська ОДА. Суд установив, що перевірку дотримання вимог земельного законодавства здійснено у 2011 році Управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області. За результатами цієї перевірки складено акт про порушення вимог земельного законодавства, на який прокурор послався в обгрунтування позову. Інших дат та доказів проведення таких перевірок судами на підставі наданих сторонами доказів не встановлено.
Крім того, в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не зазначено, у чому полягає необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України.
Посилання на те, що зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 697/2751/14-ц та № 469/1203/15-ц повністю екстраполюються на всі земельні спори, є помилковим, оскільки у цих справах судові рішення попередніх інстанцій були скасовані, а справи направлені на новий розгляд до судів апеляційної та першої інстанцій з метою встановлення тих фактичних обставин, від яких залежить правильне їх вирішення, зокрема - початку перебігу позовної давності, який має визначатися не з дати ухвалення оскаржуваних рішень про розпорядження земельними ділянками, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обовʼязковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі "Христовпроти України", заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Як зазначено в Доповіді про верховенство права Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.
ЄСПЛ зазначив, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява №52854/99).
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, який відповідає практиці як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду, щодо застосування положень статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом).
Щодо інших доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного суду виходить з таких міркувань.
Під час розгляду справи суди встановили, що 10 січня 2008 року генеральний директор Відкритого акціонерного товариства "Білоцерківсільрибгосп" (далі - ВАТ "Білоцерківсільрибгосп") звернувся до Білоцерківської РДА із заявою про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 30,3114 га із земель водного фонду, що знаходяться в адміністративних межах Шкарівської сільради, у звʼязку з виробничою необхідністю, оскільки вказані землі не використовуються.
Розпорядженням Білоцерківської РДА від 12 серпня 2008 року № 521 вилучено з постійного користування ВАТ "Білоцерківсільрибгосп" 30,3114 га земель водного фонду та передано до земель запасу Шкарівської сільради.
Розпорядженням Білоцерківської РДА від 14 серпня 2008 № 523 за рахунок вказаної земельної ділянки надано дозвіл на розробку технічної документації щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 15 громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Шкарівської сільради.
Висновком Управління земельних ресурсів у Білоцерківському районі від 10 листопада 2008 року № 06-17-3655 погоджено технічну документацію та наявні обмеження на використання земельних ділянок 15 громадянам, наданих для ведення особистого селянського господарства в межах Шкарівської сільради, та визнано можливим оформити у власність земельні ділянки. Зазначено, що на земельну ділянку встановлено такі обмеження: зміна цільового використання (тільки за проектами землеустрою); заборона на провадження окремих видів діяльності. Вказано, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Висновок дійсний до зміни власника, або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Розпорядженням Білоцерківської РДА від 9 грудня 2008 року № 838 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та надано у власність 15 громадянам (згідно з додатком до розпорядження) земельні ділянки орієнтовною площею по 2 га кожна, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_17, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_12, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу в адміністративних межах Шкарівської сільради.
На підставі цього розпорядження зазначеним особам видані державні акти на право власності на земельні ділянки в адміністративних межах Шкарівської сільради.
На підставі договорів купівлі-продажу цих земельних ділянок, укладених 30 вересня та 24 листопада 2009 року між ОСОБА_15, ОСОБА_12 ОСОБА_14 та ОСОБА_13, ОСОБА_16 як продавцями і ОСОБА_18 як покупцем, останній набув право власності на земельні ділянки орієнтовною площею 2 га кожна, розташовані в адміністративних межах Шкарівської сільради.
13 грудня 2011 року комісією Басейнового управління водних ресурсів річки Рось складено акти спостереження, якими встановлено, що земельна ділянка, передана у власність 15 громадянам, розміщена в межах одного зі ставів Боровецької системи, частково знаходиться в межах прибережних захисних смуг ставу та річки Протока і відноситься до земель водного фонду. Її передано у власність як землю для ведення особистого селянського господарства на порушення вимог чинного законодавства.