ПОСТАНОВА
Іменем України
19 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/2538/18
Провадження № 12-263гс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О.С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М., учасників справи:
позивача - Національного банку України (представники - Самсонович О. А., Амелін А. О., КолосюкС. Л.),
відповідача - ОСОБА_6 (представник - ОСОБА_7,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий Кузнецова І. Л., судді Дармін М. О., Іванов О. Г.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року (суддя Рудь І. А.) у справі № 904/2538/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості в сумі 503074000,00 грн за кредитним договором.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_6 про стягнення 503074000,00грн заборгованості за кредитним договором від 2 жовтня 2014 року № 54, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк").
1.2. Наобґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на неналежне виконання відповідачем як поручителем умов договору поруки від 27 травня 2016 року № 54/П/П у частині своєчасної та повної оплати заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за кредитним договором від 2 жовтня 2014 року № 54.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 червня 2018 року відмовив НБУ у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.2. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, однак, з урахуванням того, що майно ОСОБА_6 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем його проживання є м. Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та розʼяснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.
2.3. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 16 серпня 2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення ГПК України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної юрисдикції, визначеної статтями 27-30 ГПК України.
2.4.Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку про те, що в цьому випадку позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не обʼєднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобовʼязання.
2.5. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у звʼязку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, тоді як позов у цій справі предʼявлено до фізичної особи ОСОБА_6
2.6. З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовна заява НБУ не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
3.1. Не погодившись із постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року, НБУ звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ці судові рішення, а справу № 904/2538/18 направити до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
3.2. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи ОСОБА_6 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобовʼязання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
4. Доводи інших учасників справи
4.1. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не допускає розгляд у порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.
4.2. Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою обʼєднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи - боржника, так і до фізичної особи - поручителя, що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
4.3. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 не має місця проживання в Україні, натомість воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
5.1. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.
Щодо юрисдикції господарського суду
5.2. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
5.3. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
5.4. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
5.5. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у звʼязку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
5.6. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.
5.7. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобовʼязання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
5.8. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовʼязку. У разі порушення боржником зобовʼязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобовʼязання.
5.9. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобовʼязання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобовʼязання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.