ПОСТАНОВА
Іменем України
19 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/2529/18
Провадження № 12-257гс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,
Золотнікова О. С., Кібенко O. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
учасники справи:
позивач - Національний банк України (представники: Амелін А. О., Колосюк С. Л., Самсонович О. А.),
відповідач - ОСОБА_15 (представник - адвокат Юхименко М. П.),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (представник - Лазовський О. В.)
розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 904/2529/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_15, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий суддя Кузнецова І. Л., судді Іванова О. Г., Широкобокова Л. П.) й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області
від 23 червня 2018 року (суддя Панна С. П.) та
УСТАНОВИЛА:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_15 про стягнення 1 265 992 000,00 грн заборгованості за кредитним договором № 120 від 05 грудня 2014 року, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк").
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на порушення позичальником (ПАТ КБ "Приватбанк") умов указаного кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів та щодо прийняття рішення здійснити стягнення відповідної суми коштів з поручителя (ОСОБА_15.) за договором поруки № 120-1/П від 05 грудня 2016 року, укладеним для забезпечення виконання зобовʼязань за кредитним договором.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 23 червня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
4. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, проте оскільки майно ОСОБА_15 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем проживання відповідача є м. Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та розʼяснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.
5. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 16 серпня 2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної підсудності, визначеної статтями 27-30 цього Кодексу.
6. Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що в цьому випадку позов подано з порушенням правил підвідомчості з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не обʼєднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобовʼязання.
7. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у звʼязку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні
особи - підприємці, тоді як позов у цій справі предʼявлено до фізичної особи ОСОБА_15
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
8. У вересні 2018 року НБУ звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року, просив скасувати ці судові рішення та направити справу № 904/2529/18 до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
9. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи ОСОБА_15 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобовʼязання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав цю справу разом з касаційною скаргою НБУ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на частину шосту статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
11. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
12. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у касаційній скарзі НБУ посилається, зокрема, на порушення судами попередніх інстанцій приписів
статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за доводами скаржника, розгляд спорів щодо виконання правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобовʼязання, сторонами якого є юридичні та (або) фізичні особи - підприємці, здійснюється господарськими судами.
13. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ухвалою від 29 жовтня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. НБУ вважає оскаржувані судові рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що постановлені з порушенням передбачених Господарським процесуальним кодексом України правил предметної юрисдикції.
15. Зокрема, скаржник зауважує, що, звертаючись у порядку господарського судочинства з позовом про стягнення з ОСОБА_15 як поручителя згідно з договором поруки заборгованості за кредитним договором, позивач виходив з того, що основний договір укладено між НБУ та ПАТ КБ "Приватбанк", а тому керувався пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо правочинів (договір поруки), укладених для забезпечення виконання зобовʼязання (кредитний договір), сторонами якого є юридичні особи.
16. У судовому засіданні представники позивача підтримали наведені в касаційній скарзі доводи.
Позиція відповідача ОСОБА_15
17. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_15 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України не допускає розгляду в порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.
18. Крім того, ОСОБА_15 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою обʼєднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи (боржника) так і до фізичної особи (поручителя), що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
19. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_15 не має місця проживання в Україні, воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
20. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
21. У судовому засіданні представник ПАТ КБ "Приватбанк" підтримав наведені в касаційній скарзі доводи, просив її задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо юрисдикції господарського суду
22. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
23. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
24. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено
статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
25. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у звʼязку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є
підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення
виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні
особи - підприємці.
26. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
27. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобовʼязання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
28. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовʼязку. У разі порушення боржником зобовʼязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобовʼязання.