ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 918/539/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТІВКА ЕЛІТ"
на рішення господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 (головуючий суддя Марач В.В.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 головуючий Гудак А.В., судді: Петухов М.Г. і Олексюк Г.Є.)
у справі № 918/539/18
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОТІВКА ЕЛІТ" (далі - Позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (далі - Відповідач)
про стягнення заборгованості в сумі 270 376,75 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Відповідача про стягнення 270 376,75 грн., з яких 202 078,80 грн. основного боргу, 12 792,58 грн. 3% річних та 55 505,37 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору поставки від 30.12.2016 № 30/12-2016/2 (далі - Договір від 30.12.2016) Позивач поставив Відповідачу мелясу (товар) на загальну суму 594 000,00 грн. У свою чергу, Відповідач згідно з актом повернення постачальнику від 21.04.2017 № 3 здійснив часткове повернення товару у кількості 197 940,00 кг на загальну суму 391 921,20 грн. Проте вартість отриманого товару Відповідачем не сплачено, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 202 078,80 грн.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 23.10.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 3% річних у сумі 12 792,58 грн., інфляційні втрати в сумі 55 505,37 грн. та судовий збір у сумі 1 024,47 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Позивач довів несвоєчасність виконання грошових зобовʼязань зі сторони Відповідача за Договором, а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував. У той же час Позивач не довів належними та допустимими доказами наявності зі сторони Відповідача невиконання зобовʼязань з оплати вартості отриманого товару за видатковою накладною від 30.12.2016 № 1075.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно застосовано положення статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 30.12.2016 Позивачем (постачальник) та Відповідачем (покупець) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобовʼязаний у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця мелясу (далі - товар), а покупець зобовʼязується прийняти товар та оплатити його на умовах визначених цим договором.
Відповідно до пунктів 2.1-2.4 Договору від 30.12.2016 одиниця виміру кількості товару: тонна. Загальна кількість товару, що підлягає передачі, становить 300,000 (триста тонн) тонн +/-5%. Ціна однієї тонни товару складає 1 980,00 (одна тисяча девʼятсот вісімдесят грн., 00 коп.) гривень, у тому числі ПДВ. Загальна вартість товару складає 594 000,00 (пʼятсот девʼяносто чотири тисячі грн., 00 коп.) гривень +/-5%, у тому числі ПДВ.
Згідно з пунктами 3.2-3.3 Договору від 30.12.2016 термін передачі товару - до 28.02.2017. Моментом передачі партії товару вважається дата підписання видаткової накладної.
Пунктом 5.2 Договору від 30.12.2016 сторони передбачили, що датою оплати товару вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до пункту 9.2 Договору від 30.12.2016 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.03.2017. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності, у тому числі від неустойки за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Позивач на виконання Договору від 30.12.2016 здійснив поставку товару (меляси), а Відповідач отримав даний товар, що підтверджується видатковою накладною від 30.12.2016 № 1075 на суму 594 000,00 грн.
Однак Відповідачем було здійснено часткове повернення товару (меляси) Позивачу на суму 391 921,20 грн., що підтверджується накладною про повернення постачальнику від 21.04.2017 № 3. Тобто сума основного боргу Відповідача складає 202 078,80 грн.
24.04.2018 Позивачем на адресу Відповідача була надіслана претензія від 16.04.2018 № 103-ЛЕ з вимогою протягом десятиденного строку з моменту отримання претензії погасити заборгованість у розмірі 594 000,00 грн. на поточний рахунок № 26009312595401 у ПАТ АТ "Південний", МФО 328209, яка (претензія) була залишена Відповідачем без відповіді та задоволення.
Також судами встановлено, що 28.08.2018 товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-Інжиніринг" (первісний кредитор) та Відповідачем (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 4-ВЛ (далі - Договір № 4-ВЛ), за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) належне йому право вимоги на загальну суму 1 497 893,92 грн. згідно з договорами: від 01.07.2014 № 19-15/НП на суму 1 495 822,11грн.; від 01.04.2013 № 57-А на суму 2 071,81грн., укладеними Позивачем (боржник) і первісним кредитором, а новий кредитор на умовах договору № 4-ВЛ приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основними договорами.
28.08.2018 товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-Інжиніринг" та Відповідачем підписаний акт приймання-передачі документів згідно з Договором №4-ВЛ, яким зафіксовано, що первісним кредитором передано, а новим кредитором отримано наступні документи: договір про надання послуг від 01.07.2014 № 19-15/НП; акт виконаних робіт від 28.02.2017 № 58; акт виконаних робіт від 06.03.2017 № 73; акт виконаних робіт від 31.03.2017 № 76; договір на здійснення авторського нагляду від 01.04.2013 № 57-А; акт виконаних робіт від 27.12.2016 № 646; акт виконаних робіт від 31.01.2017 № 52; податкова накладна від 06.03.2017 № 3; податкова накладна від 31.03.2017 № 11; податкова накладна від 28.02.2017 № 6; податкова накладна від 31.01.2017 № 7; податкова накладна від 27.12.2016 № 8 та докази їх подання до автоматизованої ситеми органів "Єдине вікно подання електронних документів" ДФС України.
Листом від 30.08.2018 № 97 товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-Інжиніринг" повідомило Позивача про відступлення, на підставі Договору № 4-ВЛ, на користь Відповідача права вимоги за укладеними з Позивачем договорами від 01.07.2014 № 19-15/НП на суму 1 495 822,11грн. та від 01.04.2013 № 57-А на суму 2 071,81грн.
30.08.2018 Відповідачем на адресу Позивача направлено заяву, в якій Відповідачем заявлено про припинення зобовʼязання щодо сплати ним на користь Позивача боргу в сумі: 616 870,23 грн. за договором від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ; 202 078,80 грн. за Договором від 30.12.2016; 678 944,89 грн. за договором від 01.09.2016 № 01/09-16/ВК, внаслідок зарахування боргу Позивача у сумі 1 497 893,92 грн. за Договором № 4-ВЛ.
Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обовʼязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовʼязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовʼязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовʼязковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовʼязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовʼязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтями 662, 692 ЦК України передбачено, що продавець зобовʼязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобовʼязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобовʼязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовʼязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Наведені норми кореспондуються з положеннями статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовʼязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повʼязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовʼязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовʼязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України зобовʼязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з пунктом 4.1 Договору від 30.12.2016 приймання товару по кількості здійснюються в порядку, що визначається чинним законодавством України.
Пунктом 2.6 Договору від 30.12.2016 передбачено, що моментом передачі партії товару вважається дата підписання видаткової накладної.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обовʼязкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Надана Позивачем видаткова накладна містить найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, тому визнана судами первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обовʼязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.