ПОСТАНОВА
Іменем України
02 квітня 2019 року
м. Київ
справа №2а-5112/09/0870
адміністративне провадження №К/9901/3128/18, К/9901/3130/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Підприємства з іноземними інвестиціями "АТ Автоінвестстрой-Запоріжжя" та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2012 (суддя - Матяш О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 (судді - Чабаненко С.В., Іванов С.М., Шлай А.В.) у справі за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя" (далі - ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя") до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 29.01.2009 №№ 0000132301/0, 0000122301/1 та податкові повідомлення-рішення, від 07.04.2009 №№ 0000132301/1, 0000122301/1, від 19.06.2009 №№ 0000132301/2, 22301/2, від 04.09.2009 №№ 0000132301/3 0000122301/3, прийняті ДПІ у порядку адміністративного оскарження, якими підприємству визначено податкове зобовʼязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 355`272,00 грн та з податку на прибуток - 44`028,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що доводи ДПІ про заниження підприємством зобовʼязань з податку на прибуток та ПДВ у період, охоплений перевіркою, - з 01.07.2007 по 30.09.2008, є безпідставними, оскільки такі доводи не обґрунтовані посиланням на первинні документи. Тоді як послуги оренди нежитлових приміщень та майданчиків у Корпорації "АИС" були придбані підприємством у межах господарської діяльності та для власних господарських потреб і не підлягали відшкодуванню у межах договору комісії, що був укладений із ТОВ "Автосервіс-Т". А винагороду, що сплачувалося підприємством за використання товарного знаку за ліцензійним договором із ТОВ "Автосервіс-Т", ДПІ помилково ототожнює з роялті. За таких обставин податковий орган неправомірно визначив зобовʼязання за основним платежем та застосував фінансові санкції згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 22.02.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013, позов задовольнив частково: скасував податкові повідомлення-рішення від 29.01.2009 № 0000122301/0, від 07.04.2009 № 0000122301/1, від 19.06.2009 № 0000122301/2, від 04.09.2009 № 0000122301/3 в частині визначення ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя" суми податкового зобовʼязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів " у розмірі 56`250,00 грн, в тому числі 37`500,00 грн за основним платежем, 18`750,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Висновок суду в частині задоволених позовних вимог вмотивований тим, що з урахуванням визначення поняття "роялті", наведеного у пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (Закон втратив чинність з 01.04.2011, за виключенням деяких статей, у звʼязку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 334/94-ВР) та встановлених обставин щодо отримання позивачем лише дозволу на користування товарним знаком, а не його придбання, суми платежів за використання товарного знаку є обʼєктом оподаткування ПДВ, а доводи ДПІ про те, що такі операції кваліфікуються як роялті та з посиланням на підпункт 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР (Закон втратив чинність з 01.01.2011 у звʼязку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР) не є обʼєктом оподаткування, тому позивач безпідставно відніс до податкового кредиту ПДВ в ціні придбання права на використання товарного знаку ТОВ "Автосервіс-Т" у сумі 37`500,00 грн, є безпідставними.
Відмова в задоволенні позову обґрунтована посиланням на встановлені у справі обставини щодо відсутності під час перевірки додаткової угоди від 30.04.2007 до договору комісії від 28.04.2007 № АТ/К 009-22, якою було змінено пункт 2.1 договору щодо переліку видатків комісіонера (позивача), які підлягають відшкодуванню комітентом (ТОВ "Автосервіс-Т"), зокрема витрати на зберігання автотранспорту, та висновок ДПІ щодо обовʼязку підприємства включити до складу податкових зобовʼязань суми витрат по зберіганню автомобілів, отриманих за договором комісії.
ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя" та ДПІ подали до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013.
ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що договір зберігання та договір оренди є різними за своєю суттю. Підприємство орендувало майданчики з метою їх використання у господарській діяльності, зокрема для експозиції автомобілів, в тому числі за договором комісії, та залучення потенційних покупців. Тобто, договори оренди майданчиків не передбачали надання послуг зі зберігання. Крім того, у період, охоплений перевіркою, підприємство фактично не здійснювало витрат на зберігання автомобілів, відповідно і не компенсувалися комітентом, а відповідач ні під час перевірки, ні під час розгляду справи не надав докази (документи) на підтвердження протилежного. До того ж підприємство неодноразово надавала додаткову угоду від 30.04.2007 до договору комісії від 28.04.2007 № АТ/К 009-22 ДПІ, що підтверджується відповідними відмітками канцелярії податкового органу.
ДПІ також просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013, але в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Вимоги касаційної скарги ДПІ обґрунтовані висновком, що надання на платній основі права користування власними знаками для товарів та послуг іншим особам є роялті, а тому позивач не мав права формувати податковий кредит за цими операціями.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.08.2014 № К/800/45859/14 відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя".
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.09.2014 № К/800/46705/14 відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ДПІ та обʼєднав в одне касаційне провадження з касаційною скаргою ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя" для спільного розгляду.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.04.2019 касаційні скарги ПІІ "АТ "Автоінвестстрой-Запоріжжя" та ДПІ прийняв до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи сторін та дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Загальні положення права інтелектуальної власності наведені в главі 35 Цивільного кодексу України (ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обʼєкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом
До обʼєктів права інтелектуальної власності, визначених статтею 420 ЦК України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
До майнових прав інтелектуальної власності належить виключне право дозволяти використання обʼєкта права інтелектуальної власності (пункт 2 частини 1 статті 424 ЦК України).
Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності наведені в статті 1107 ЦК України, одним з яких є ліцензійний договір.
Частиною 4 статті 1108 ЦК України передбачено, що за згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання обʼєкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).
Разом з тим, в силу частини першої, шостої статті 1109 ЦК України, предметом ліцензійного договору є виключно право на використання обʼєкта права інтелектуальної власності, права на використання обʼєкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.
При цьому у статті 419 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, перехід права на обʼєкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
Абзацом другим підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що операції з виплат, зокрема роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, не є обʼєктом оподаткування.