ПОСТАНОВА
Іменем України
04 квітня 2019 року
Київ
справа №819/1437/16
адміністративне провадження №К/9901/20619/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -
розглянув у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою Тернопільського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року (суддя Мартиць О.І.) у справі № 819/1437/16 за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ, третя особа - управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі Тернопільської області (далі - управління ДКСУ), про зобов`язання вчинити певні дії, -
встановив:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - управління ДКСУ, в якому просила зобовʼязати відповідача сформувати та подати до управління ДКСУ подання про повернення йому збору на обовʼязкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 3032 грн 20 коп.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 02 грудня 2016 року позов задовольнив.
Управління ПФУ не погодилося з рішенням суду першої інстанції і звернулося з апеляційною скаргою, яку ухвалою від 05 січня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив без руху з огляду на несплату апелянтом судового збору за її подання.
Львівський апеляційний адміністративний ухвалою від 10 лютого 2017 року повернув апеляційну скаргу, оскільки управління ПФУ не усунуло вказані в ухвалі суду недоліки.
Ухвалою від 13 березня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив без руху повторну апеляційну скаргу управління ПФУ через пропуск останнім строку на апеляційне оскарження.
Управління ПФУ надіслало на адресу суду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, однак апеляційний суд, визнавши неповажними та необґрунтованими наведені в ньому підстави пропуску цього строку, ухвалою від 20 квітня 2017 року відмовив у його задоволенні та у відкритті апеляційного провадження.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, покликаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
Як убачається зі змісту касаційної скарги процесуальні рішення суду апеляційної інстанції управління ПФУ не оспорює.
Указує, зокрема, на те, що управління ПФУ не володіє інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлений можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше. А надані позивачем документи не можуть вважатися достатніми для обґрунтування його вимог, оскільки не підтверджують факт придбання житла в минулому, чи придбання житла вперше. Тобто, мотиви скарги зводяться до суті позовних вимог.
Касаційний адміністративний суд - на той час Вищий адміністративний суд України, ухвалою від 12 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою управління ПФУ на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, про яку скаржник хоча і згадує в касаційній скарзі, проте жодних аргументів на користь її скасування не наводить, не вказує її ні у вступній, ні в прохальній частинах скарги.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ). З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Для її розгляду згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2018 року визначено новий склад суду: суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.
Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
За положеннями статті 211 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, в касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом
Аналогічні за змістом норми закріплені в статті 328 КАС у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року.
Частиною пʼятою статті 214 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі також у випадку, якщо справа не переглядалася в апеляційному порядку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 333 КАС суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зі сказаного можна підсумувати, що скаржник оскаржив рішення суду першої інстанції, яке не було предметом перегляду суду апеляційної інстанції. Фактична відсутність апеляційного розгляду справи робить неможливим касаційний перегляд суду рішення першої інстанції на підставі закону. Своєю чергою відсутність апеляційного перегляду справи мала би бути підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі. Натомість, як мовилось вище, суд касаційної інстанції відкрив провадження про перегляд рішення суду першої інстанції за відсутності для цього законних процесуальних підстав. Виправити описану ситуацію шляхом закриття касаційного провадження не можна, позаяк процесуальний закон не встановлює такої підстави закриття провадження як помилкове (безпідставне чи якихось інших схожих причин) відкриття касаційне провадження.