Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 466/3248/13-ц
провадження № 61-19303св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2017 року у складі колегії суддів Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.
На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона є спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
У лютому 2013 року вона дізналася, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року (за день до смерті) він склав заповіт на користь своєї дружини ОСОБА_5
Заповіт вважає недійсним, оскільки батько страждав онкологічним захворюванням (рак легенів 4-ої стадії), що супроводжувалося сильними болями, цілодобово перебував під дією морфію, це вплинуло на його сприйняття навколишньої дійсності. При спілкуванні з ним вона помічала, що він втрачає звʼязок з дійсністю.
Крім того, в оскаржуваному заповіті вказано, що "заповідач ОСОБА_7, через хворобу та немічний стан, власноручно розписатися не може.". Таким чином, наявні сумніви щодо спроможності ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та дій інших осіб навколо нього.
Посилаючись на те, що заповіт був посвідчений під час тяжкої хвороби заповідача, який не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, на час підписання заповіту його волевиявлення не було вільним, просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 30 січня 2013 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції входив із того, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам законодавства щодо форми та змісту правочину, позивачем не доведено наявності підстав для визнання його недійсним, в тому числі з підстав невідповідності волевиявлення спадкодавця змісту заповіту.
Короткий зміст ухвали рішення апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2017 року рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2017 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не звернули увагу на те, що жодна з наявних у матеріалах справи експертиз не підтвердила, але і не спростувала наявність у заповідача стану на момент підписання заповіту, при якому він не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними, експерти не надали відповіді на поставлені ним запитання, проте суди не призначили повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Надходження справи до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справу № 466/3248/13-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій встановили, що 30 січня 2013 року об 11 год. 50 хв. ОСОБА_7 за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_1, у присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, склав заповіт, за яким все майно, що належатиме йому на час смерті, заповів дружині ОСОБА_5
На прохання заповідача заповіт записано з його слів нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н. М. за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та зачитано вголос.
Свідки в присутності нотаріуса ЛМНО Онищак Н. М. підписали заповіт замість заповідача у звʼязку з неможливістю ним це зробити власноручно через хворобу та немічний стан та на його особисте прохання.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер у віці 57 років.
Спадкоємцями ОСОБА_7 за законом першої черги є батьки ОСОБА_10, ОСОБА_11, дружина ОСОБА_5, доньки ОСОБА_3, ОСОБА_12, діти ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Батьки ОСОБА_7 - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 подали заяву до нотаріальної контори про відмову від обовʼязкової частки на спадщину після смерті сина.
Донька ОСОБА_7 - ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька.
Згідно з висновком посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи комунального закладу "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня № 187" від 16 березня 2015 року, проведеної у ході розгляду цієї справи, відповісти на запитання чи міг ОСОБА_7 за станом здоровʼя усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладення заповіту 30 січня 2013 року, за представленими матеріалами справи та медичною документацією є неможливим.
Відповідно до висновку додаткової посмертної комісійної судової медико-психіатричної експертизи № 187/112 від 18 березня 2016 року ОСОБА_7 хворів на рак легень. У період з 09 листопада 2012 року до 30 січня 2013 року ОСОБА_7 було призначено наркотичний препарат морфій у терапевтичних дозах. Призначення і введення розчину морфіну гідро хлориду 1 % - 1,0 мл, який є наркотичним анальгетиком та показаний при сильних болях, що супроводжують важку стадію онкозахворювання було обґрунтованим. Вказаний медичний препарат зменшує сприйняття центральною нервовою системою больових імпульсів і його дія залежить від загального стану хворого на момент застосування. Відповідно до записів карти амбулаторного хворого, зроблених лікарем поліклініки № 1 МКЛ Львова, в період ІНФОРМАЦІЯ_3 року стан хворого був вкрай важкий, викликаний подальшим прогресуванням хвороби, раковою інтоксикацією організму. Судово-медичних даних, що вказаний стан здоровʼя ОСОБА_7 30 січня 2013 року (на день складання заповіту) повʼязаний із дією (впливом) морфію, немає.
Під час розгляду справи був допитаний експерт ОСОБА_14, який, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, підтвердив підписаний ним експертний висновок.
Крім того, мати ОСОБА_7 - ОСОБА_10 надала пояснення в судовому засіданні, що її син мав намір скласти заповіт на користь дружини та після його складення 30 січня 2013 року просив її допомагати своїм неповнолітнім дітям.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.