Постанова
Іменем України
01 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 569/12437/16-ц
провадження № 61-35673св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Рівненська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня
2017 року у складі судді Куцоконя Ю. П. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів:
Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордеру від 28 січня 1998 року ОСОБА_4 вселився у квартиру АДРЕСА_1, яку приватизував 23 квітня 1999 року. З часу вселення у квартиру, тобто з 1998 року, він користується земельною ділянкою орієнтовною площею 208 кв.м, на якій знаходиться будинок та яка прилягає до його квартири, побудував на ній деякі господарські будівлі. Цією земельною ділянкою до нього користувався попередній наймач квартири НОМЕР_1 який жив у ній до його вселення, а тому претензій зі сторони сусідів, які мешкають у інших трьох квартирах будинку АДРЕСА_1 немає. Користування земельними ділянками, що прилягають до будинку, склалося за спільною згодою мешканців.
Оскільки він має право на виділення вказаної земельної ділянки, то на підставі статті 118 ЗК України неодноразово звертався до Рівненської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки. Проте Рівненська міська рада неодноразово ухвалювала рішення про відмову у задоволенні його клопотання, нічим таку відмову не мотивуючи, у звʼязку з чим такі відмови були визнані судом протиправними.
ОСОБА_4 просив на підставі статті 119 ЗК України, визнати за ним за набувальною давністю право власності на земельну ділянку площею 208 кв.м, яка необхідна для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Рівненського міського суду рівненської області від 22 травня
2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю правових підстав для визнання права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 208 кв.м за набувальною давністю.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня
2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
08 серпня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового звʼязку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_4 має усі необхідні погодження на виділення вказаної земельної ділянки та неодноразово звертався до відповідача про її приватизацію, однак Рівненська міська рада без наведення жодних мотивів відмовила у ній.
ОСОБА_4 добросовісно, виключаючи будь-яке захоплення, відкрито користується вказаною спірною земельною ділянкою більше 15 років, а тому має право на передачу її у власність за набувальною давністю.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.