ПОСТАНОВА
Іменем України
05 квітня 2019 року
Київ
справа №826/941/14
адміністративне провадження №К/9901/4188/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл"
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2014 (головуючий суддя - Шулежко В.П.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 (колегія суддів: головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.)
у справі № 826/941/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл"
до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Офіс) від 15.01.2014.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків ДПІ про порушення Товариством вимог податкового законодавства під час формування податкової звітності щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Тому, у відповідача не було правових підстав вважати, що позивачем неправильно визначено його податкові зобовʼязання з податку на додану вартість та приймати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.08.2014 відкрито касаційне провадження.
15.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в звʼязку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Товариством сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість заявленого до відшкодування на рахунок платника у банку за період з 01.01.2012 по 31.10.2013, призначеної на підставі постанови старшого слідчого з ОВС відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Центральною офісу складено акт від 27.12.2013.
В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення Товариством п.14.1.18 п. 14.1 ст.14, п. 185.1 ст.185. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту та відʼємного значення в розмірі 524 039 грн.
На підставі висновків акту, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення 15.01.2014 №0000033720, яким встановлено завищення позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 524 039 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 242 019 грн.
Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач мотивує тим, що укладені між Товариством та ТОВ "Ферко" господарські догори реально не виконувались та мали безтоварний характер, а тому не давали Товариству підстав для формування податкової звітності з урахуванням цих операцій.
Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.
Питання, повʼязані з обчисленням податку на додану вартість, обчислення обʼєкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобовʼязань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 198, 201 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобовʼязань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У звʼязку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у звʼязку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений звʼязком з господарською діяльністю учасників цих операцій.