Постанова
Іменем України
01 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 570/4026/16-к
провадження № 51-8791км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Дронової І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,
та захисника Рідченка В.М. на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 12 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області
від 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016180180000263, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2017 року за ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 70 КК
до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 5 років; за ч. 3 ст. 186 КК -
на строк 6 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2017 року - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Строк покарання ОСОБА_2 ухвалено рахувати з 19 квітня 2016 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 строк попереднього увʼязнення
у строк покарання з 19 квітня 2016 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 88 047,10 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а на користь ОСОБА_4 - 45 500 грн
та 5000 грн відповідно в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він протягом
лютого - березня 2016 року, діючи в різних населених пунктах Рівненського району Рівненської області, повторно, шляхом проникнення до будинків потерпілих, вчинив ряд крадіжок та грабіж, а саме:
- 22 лютого близько 13:00 таємно викрав з будинку АДРЕСА_2 належні ОСОБА_3 ювелірні вироби із золота загальною вартістю 88 047,10 грн;
- 31 березня близько 12:00 таємно викрав з будинку АДРЕСА_3 належні ОСОБА_5 ювелірні вироби із золота та срібла загальною вартістю 27 900 грн;
- 06 квітня близько 11:30 таємно викрав з будинку АДРЕСА_4 належні ОСОБА_6 500 грн та ювелірні вироби із золота загальною вартістю 45 000 грн;
- 29 березня близько 12:00 відкрито викрав з будинку АДРЕСА_5 належні ОСОБА_8 200 грн.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про зміну ухвали апеляційного суду, просить зарахувати ОСОБА_2 попереднє увʼязнення у строк покарання з 19 квітня 2016 року по 03 липня 2018 року, з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі. Вважає, що апеляційний суд порушив вимоги ч. 5 ст. 72 КК, оскільки не зарахував ОСОБА_2 попереднє увʼязнення у строк покарання згідно Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, в редакції якого вказана норма кримінального закону є більш сприятливою для засудженого.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, порушує питання про зміну вищезазначених судових рішень
і просить: помʼякшити призначене ОСОБА_2 покарання за ч. 3 ст. 186 КК
до 4 років позбавлення волі; на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання цього покарання
та покарання, призначеного ОСОБА_2 за вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2017 року, призначити останньому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; зарахувати ОСОБА_2 попереднє увʼязнення у строк покарання з 19 квітня 2016 року по 03 липня
2018 року, з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі. Як зазначає захисник, місцевий суд призначив ОСОБА_2 занадто суворе покарання, не врахувавши, що останній визнав вину, висловив щире каяття, неодноразово вибачався перед потерпілими, відсутність обставин, які обтяжують покарання. Не врахував суд і конкретних обставин злочину щодо ОСОБА_8, зокрема того, що ОСОБА_2 не мав умислу на вчинення грабежу, а лише був помічений потерпілою під час вчинення крадіжки, насильства не застосовував
та відразу втік, не спричинивши останній істотної шкоди. Доводи захисника
щодо порушення судами вимог ч. 5 ст. 72 КК аналогічні тим, що наведені у скарзі прокурора.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор не підтримала подані касаційні скарги, вважала, що питання щодо застосування ч. 5 ст. 72 КК може бути вирішене в порядку ст. 537 КПК, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_2, правильності кваліфікації його дій прокурор та захисник у касаційних скаргах не оспорюють.
Зі змісту скарги захисника вбачається, що він фактично порушує питання
про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і повʼязані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обовʼязки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:
кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття,
які є багатозначними або не мають нормативного закріплення,
зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю субʼєкта правозастосування, наприклад, при врахуванні помʼякшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання,
що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його субʼєкта.
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи ОСОБА_2 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, які є тяжкими, дані про особу обвинуваченого,
який негативно характеризується за місцем проживання, неодноразово судимий за вчинення аналогічних злочинів. Обставин, що помʼякшують або обтяжують покарання ОСОБА_2, за результатом розгляду кримінального провадження, місцевий суд не встановив.