1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України



04 квітня 2019 року

Київ

справа №806/5229/15

адміністративне провадження №К/9901/35356/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу

Житомирської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

на постанову

Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 (колегія у складі суддів: Одемчук Є.В., Бучик А.Ю., Майор Г.І.)

у справі

806/5229/15

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Коростишівгаз"

до

Коростишівської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

третя особа

Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк"

про

визнання протиправними та скасування рішення і податкової вимоги,


ВСТАНОВИВ:



Публічне акціонерне товариство "Коростишівгаз" (далі - Товариство) звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, правонаступником якого є Житомирська обʼєднана державна податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - ОДПІ), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" (залучене судом під час розгляду справи, далі - Банк), у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення №0009861700 від 07.11.2015 та податкову вимогу №60-23 від 12.11.2015.

Обґрунтовуючи позов вказується, що передумов для нарахування фінансових санкцій і стягнення податкового зобовʼязання з ПДВ не було, з огляду на своєчасність подання розрахункових документів до Банку, задля погашення самостійно визначених податків та зборів з його розрахункового рахунку.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 (суддя - Черняхович І.Е.), у задоволені позову відмовлено, у звʼязку із тим, що кошти від позивача на рахунок відповідача, які ним були самостійно узгоджені під час подання податної звітності, не надходили.

Натомість суд апеляційної інстанції, постановою від 08.06.2016 рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував рішення № 0009861700 від 07.11.2015 та податкову вимогу від 12.11.2015 № 60-23, винесену ОДПІ, оскільки платник не є відповідальним за дії Банку в частині зарахування коштів на рахунки бюджету, згідно волевиявлень його клієнта, яким є позивач.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати залишивши в силі рішення суду першої інстанції, ствердивши, що судом апеляційної інстанції не враховано дійсного факту пропуску позивачем строку сплати єдиного соціального внеску та не сплати податкового зобовʼязання з ПДВ, що ним самостійно узгоджено.

Письмового відзиву на касаційну скаргу позивача до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство у жовтні 2015 року здійснило авансові платежі зі сплати єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування. На підтвердження зазначеного, позивачем до матеріалів справи надано копії платіжних доручень, а саме: № 67 від 02.10.2015 на суму 60 000,00 грн., №2474 від 02.10.2015 р. на суму платежу 31000,00 грн.; № 2479 від 13.10.2015 на суму 24100,00 грн. Платежі здійснювались через Банк.

Однак, ОДПІ прийнято рішення №0009861700 від 07.11.2015 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до Товариства штраф в сумі 7238,31 грн. та пеню в сумі 99,42 грн. на суму недоїмки за період із 21.10.2015 по 06.11.2015.

Крім того, встановлено, що 21.09.2015 Товариство в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису подало до ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року.

Як вбачається із рядка 25.1 Декларації, позивачем визначено розмір податку на додану вартість, який сплачується до державного бюджету України за серпень 2015 року в сумі 72574,00 грн.

Встановлено, що зобовʼязання зі сплати задекларованого податку на додану вартість Товариством виконано, що підтверджується платіжним дорученням № 53 від 22 вересня 2015 року на суму 71574,00 грн.

Однак, 12.11.2015 податковим органом направлено податкову вимогу форми "Ю" № 60-23, згідно якої сума податкового боргу Товариства з ПДВ становить 72574,00 грн. (основний платіж).

Не погоджуючись із вказаними нарахуваннями відповідача, позивач звернувся до суду, апеляційна інстанція якого підтвердила обґрунтованість позову.

Разом з тим, Суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суді попередніх інстанцій про законність рішення та вимоги ОДПІ передчасними, та такими, що зроблені без повного зʼясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобовʼязаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина 5 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування").

Згідно з частиною 7 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування", єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення звʼязку.

При цьому, приписами частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування" передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобовʼязані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобовʼязані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.


................
Перейти до повного тексту