ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
04 квітня 2019 року
справа №826/16230/17
адміністративне провадження №К/9901/6663/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року у складі судді Добрянської Я.І.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2019 року у складі суддів Беспалова О.О., Губської О.А., Парінова А.Б.
у справі №826/16230/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стейт Оіл"
про визнання протиправним та скасування рішення, зобовʼязання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В :
11 грудня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея - ЛТД" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 12 травня 2017 року № 9731/10/26-55-08-05 "Про відмову у прийнятті", зобовʼязання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період: календарний місяць квітень 2017 року, з додатками та доповненнями до неї, з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 11 травня 2017 року, з посиланням на необґрунтованість відмови у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість та додатків до неї за квітнень 2017 року в паперовому вигляді, з посиланням на право подання звітності у паперовій формі в порядку пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України.
13 листопада 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" відмовлено повністю.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення висновувався на тому, що позивачем не дотримано розʼяснень щодо подання податкової звітності платником податків, якому анульовано свідоцтво, а тому така декларація не може бути визнана прийнятою. Позивачем порушено порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2017 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: особисто у паперовій формі, замість електронної форми, що є також підставою для визнання її неприйнятою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивування.
Суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 826/15293/16 визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25 травня 2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД".
З огляду на це, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок суду першої інстанції стосовно невідповідності податкової звітності в частині зазначення ІПН вимогам Податкового кодексу України з урахуванням того, що під час розгляду справи тривала процедура оскарження рішення від 25 травня 2016 року, є передчасним.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідності до пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, збільшує або зменшує його податкові зобовʼязання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.
Натомість, користуючись своєрідним самозахистом від потенційного порушення свого права на податковий кредит, шляхом подання паперової декларації, позивач вищевказану норму не врахував.
В той же час, за умови існування імперативної вимоги закону право позивача на подання податкової звітності у формі, що суперечить вимогам такого закону, відсутнє.
11 березня 2019 року Товариством подано касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення від 13 листопада 2018 року Окружного адміністративного суду міста Києва та постанову від 7 лютого 2019 року Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/16230/17 повністю скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовної заяви повністю.
12 березня 2019 року ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу № 826/16230/17 із Окружного адміністративного суду міста Києва.
1 квітня 2019 року Державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у м. Києві подано відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому відповідач просить прийняти постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні касаційної скарги, залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, вважаючи їх законними та такими, що не підлягають скасуванню.
28 березня 2019 року справа №826/16230/18 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.