ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2019 року
Київ
справа №815/2473/17
провадження №К/9901/22666/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу та зобовʼязання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бутенко А. В., суддів: Катаєвої Е. В., Потоцької Н. В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Ступакової І. Г., суддів: Бітова А. І., Лукʼянчук О. В.
І. Суть спору
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просить скасувати пункт 12 наказу ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо ОСОБА_1 та зобовʼязати здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року у звʼязку із досягненням позивачем 45-річного віку.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що в жовтні 2016 року він звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області щодо обміну, виданої 11 червня 2002 року, посвідки на постійне проживання в Україні у звʼязку із досягненням позивачем 45-річного віку, однак позивач отримав з ГУ ДМС України в Одеській області висновок про розгляд матеріалів особової справи, на підставі якої прийнято наказ ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350, яким скасовано посвідку позивача на постійне проживання в Україні.
2.1. Вважаючи наведений наказ в частині пункту 12, що стосується скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. У 1988 році ОСОБА_1 прибув в Україну до міста Одеси та працював на Одеській взуттєвій фабриці відповідно до Урядової Угоди між Соціалістичною Республікою В’єтнам та СРСР від 02 квітня 1981 року "Про направлення та прийняття вʼєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР". Починаючи з 06 вересня 1988 року, працював в Житомирському ВАТ "Льонотекс", та з того часу постійно проживає в Україні.
4. 17 квітня 2002 року ОСОБА_1 звернувся до ВПР та МР УМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні, додавши також: копію національного паспортного документу серії НОМЕР_2 з перекладом на українську мову, засвідчену нотаріально; довідку про відсутність судимості на території В’єтнаму; довідку про відсутність заперечень з боку Посольства В’єтнаму в Україні; довідку № 126 Одеської обласної державної адміністрації про те, що він зареєстрований в Управлінні у справах національностей і імміграції Одеської обладміністрації; довідку від 25 грудня 2002 року № 198 з Державного комітету по легкій і текстильній промисловості України про те, що він працював у період з 06 вересня 1988 року по 01 червня 1993 року на підприємстві.
5. 11 червня 2002 року відділом ВПР та МР УМВС в Одеській області громадянина В’єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1.
6. У жовтні 2016 року громадянин Вʼєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до Малиновського районного відділу міста Одеси ГУ ДМС України в Одеській області (за місцем реєстрації) з пакетом документів для обміну посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1.
7. 21 лютого 2017 року позивач отримав з ГУ ДМС України в Одеській області висновок про розгляд матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні, датований 12 лютого 2017 року та пізніше отримав копію наказу ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350.
8. Згідно з наведеним висновком ОСОБА_1 визнаний таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну, а відтак скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину В’єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та вирішено в паспортному документі анулювати штамп "Дозволено постійне проживання в Україні".
9. На підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області від 15 листопада 2016 року ДМС України видано наказ від 27 грудня 2016 року № 350, згідно з пунктом 12 якого скасовано повністю рішення відділу ГПІС УМВС України в Одеській області від 11 червня 2002 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина В’єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а видану посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
10.1. Скасовано наказ ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350 в частині пункту 12, відповідно до якого скасовано повністю рішення відділу ГПІС УМВС України в Одеській області від 11 червня 2002 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.
10.2. Зобовʼязано ГУ ДМС в Одеській області здійснити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року у звʼязку із досягненням ним 45-річного віку.
11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, оскільки під час її видачі міграційний орган фактично підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та відсутність порушень вимог чинного законодавства.
12. Зазначена позиція була підтримана і Одеським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі представник ДМС України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
14. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні прийнято безпідставно, оскільки із заявою щодо видачі посвідки ОСОБА_1 звернувся 17 квітня 2002 року, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.