ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1422/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Вронська Г.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
на рішення Господарського суду Одеської області
(суддя - Петров В.С.)
від 04.10.2018
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Аленін О.Ю.; судді: Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.)
від 16.01.2019
у справі № 916/1422/18
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
до Одеської митниці ДФС
про зобовʼязання укласти договір,
за участю представників учасників справи:
позивача - Шабаровський Б.В.;
відповідача - Борисова Т.М.;
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) (далі - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської митниці ДФС про зобовʼязання укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в редакції, запропонованій позивачем.
1.2. В обґрунтування позовних вимог ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) посилається на те, що обовʼязок орендаря з укладання договорів по утриманню орендованого майна, зокрема про відшкодування витрат балансоутримувача за спожиту електричну енергію прямо передбачений умовами договору оренди державного нерухомого майна (п. 5.9 договору) та безумовно виступає правовою підставою для вчинення такого правочину.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2018 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2018 залишено без змін.
2.3. Господарськими судами встановлено такі фактичні обставини справи:
- між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) 03.12.2008 було укладено договір оренди № ДФ-160 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, загальною площею 1 239, 4 кв.м, територіально розташовані в будинку морського вокзалу (інв. №073000), що перебуває на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 (пункт 1.1. договору);
- відповідно до пункту 5.9 договору орендар зобовʼязується здійснювати витрати, повʼязані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю;
- 03.12.2008 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" до договору оренди від 03.12.2008, укладеного з Південною митницею;
- відповідно до Закону України "Про морські порти України", що набрав чинності 13.06.2013, розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", яке є позивачем, було утворено внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обовʼязків відповідно до розподільчих балансів;
- згідно з наказом ДП "Адміністрація морських портів України" № 17 від 13.06.2013 Одеську філію ДП "Адміністрація морських портів України" наділено відповідним майном, правами та зобовʼязаннями, що перешли до неї від ДП "ОМТП", яке було передано адміністрації Одеського морського порту за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобовʼязань № 19 від 13.06.2013, для здійснення відповідних повноважень (діяльності) від імені та в інтересах Адміністрації. Відтак, починаючи з 13.06.2013, Адміністрація є правонаступником ДП "ОМТП" за договором оренди нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 з відповідними правами, зобовʼязаннями та відповідно виступає балансоутримувачем орендованого майна за договором;
- між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Одеською митницею ДФС, що є правонаступником Південної митниці (орендар), 27.09.2016 було укладено договір про внесення зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.12.2008 (обліковий номер договору № 20984091633), згідно з яким сторонами були внесені відповідні зміни стосовно нерухомого майна, яке є предметом договору оренди в п. 1.1. договору, а також щодо реквізитів сторін і балансоутримувача. Зокрема, згідно з п. 1.1.2 п. 1.1. договору оренди (в новій редакції) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме нерухоме майно, яке знаходиться на балансі ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), (балансоутримувач 2): нежитлові приміщення, загальною площею 1438,30 кв.м., територіально розташованих в будинку морського вокзалу (інв. №073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. У пунктах 5, 7 договору про внесення змін сторони погодили, що ці зміни набирають чинності з дня їх підписання сторонами та скріплення печатками. Сторони домовилися, що даний договір про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 регламентує взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з 13.06.2013 відповідно до положень статті 631 Цивільного кодексу України. На відношення сторін, що не врегульовані цими змінами, розповсюджуються умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008.
2.4. Оскільки орендарем не було укладено після підписання договору оренди з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, 13.09.2017 головним інженером Адміністрації Одеського морського порту було направлено начальнику Одеської митниці ДФС лист (вих. № 33А/1962) з проектами договорів згідно з пунктом 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-160 від 03.12.2008 на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію з проханням підписати вказані проекти і повернути для подальшого узгодження з боку Одеської філії ДП "АМПУ". 16.03.2018 позивачем повторно направлено відповідачу лист за вих. №19-33А/492 із зазначенням, що 13.09.2017 на адресу відповідача вже направлявся рекомендаційний лист щодо укладення договорів про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, але з огляду на відсутність відповіді на вказаний лист позивач просив повторно погодити зазначені договори. Не укладення відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про зобовʼязання відповідача укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в наведеній у позові редакції.
2.5. Суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача обовʼязку щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, що випливає зі змісту п. 5.9 договору оренди № ДФ-160 від 03.12.2008. Разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийняв рішення про відмову в позові у звʼязку із пропуском позовної давності.
Так, Одеською митницею ДФС було заявлено про застосування позовної давності у відзиві на позовну заяву від 08.08.2018 та у запереченнях від 03.09.2018. При цьому господарськими судами встановлено, що спірні правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору № ДФ-160 від 03.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до пункту 5.9. якого орендар зобовʼязався здійснювати витрати, повʼязані з утриманням орендованого майна, а також протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Враховуючи те, що договір оренди був укладений 03.12.2008, то граничний строк укладення відповідачем договору відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг сплинув 24.12.2008 (з урахуванням вихідних днів). В свою чергу порушення прав балансоутримувача виникло з 25.12.2008. Отже, строк на звернення балансоутримувача до суду за захистом своїх прав розпочався 25.12.2008 та сплив 25.12.2011. Враховуючи те, що балансоутримувач звернувся із заявленим позовом до суду лише у липні 2018 року, суди попередніх інстанцій вважали, що позивачем подано позов з пропуском позовної давності для заявлення вказаних вимог до відповідача.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2018, ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:
- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 261 Цивільного кодексу України. Так, на думку скаржника, спірні правовідносини можливо віднести до групи відносин з тривалою дією чи відносин, що досі тривають, а отже станом на день звернення до суду з даним позовом позовна даність не сплила;
- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що Законом України "Про житлово-комунальні послуги" прямо передбачений обовʼязок на укладання договору на надання житлово-комунальних послуг, а в даному випадку на відшкодування експлуатаційних витрат відповідно до умов договору. Не враховано господарськими судами також положень Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 28.03.2000 № 1774, а також постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 "Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю".
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Одеська митниця ДФС просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому наведено такі доводи:
- суди попередніх інстанцій у повній відповідності до фактичних обставин справи та положень чинного законодавства України, враховуючи відсутність доказів поважності пропуску позовної давності зі сторони позивача у матеріалах справи, дійшли висновку про необхідність застосування наслідків її спливу. Твердження скаржника у касаційній скарзі про наявність триваючого правопорушення зі сторони Одеської митниці ДФС є помилковим. Так, у пункті 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Проте в даній справі позивачем не заявлялась вимога про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном;
- у пункті 2.1. договору про відшкодування витрат за спожиту електроенергію, який наведений в позовній заяві, не зазначена ціна договору;
- у касаційній скарзі ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) помилково посилається на положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги", які станом на сьогодні не введені в дію. Відповідно до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в чинній редакції до предмета його регулювання не належать відносини, повʼязані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії;
- умови пункту 4 додатку № 4 "Порядок розрахунків" до договору про відшкодування витрат за спожиту електроенергію суперечать положенням частин 1, 5 статті 58 Бюджетного кодексу України, пункту 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, пункту 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобовʼязань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309;
- умови пункту 13.1 договору, в редакції запропонованій позивачем, не відповідають положенням частини 7 статті 180, частини 2 статті 187 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України;
- судами попередніх інстанцій не враховано положення частин 1-3 статті 188, частини 2 статті 556 Митного кодексу України, частини 3 статті 11 Закону України "Про морські порти України", згідно з якими органи доходів і зборів наділені правом на безоплатне розміщення структурних підрозділів у службових та побутових приміщеннях підприємств, незалежно від форм власності та підпорядкування, та користування обладнанням, засобами та каналами звʼязку без відшкодування витрат за користування таким майном;