Постанова
іменем України
28 березня 2019 року
м. Київ
справа № 716/2142/17
провадження № 51-8136км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапона В.О.,
прокурора Рибачук Г.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 2 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017260090000617 за обвинуваченням
ОСОБА_1, громадянина України, який народився у с. Чорнівка Новоселицького району Чернівецької області, проживає у АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 2 жовтня 2012 року за ч.2 185, ч.2 ст.186, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заставнівського районного суду Чернівецької області від 3 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.186 КК України до покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_1 змінений з домашнього арешту на тримання під вартою.
Прийняте рішення щодо долі речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 26 листопада 2017 року приблизно о 18 годині, з метою заволодіння чужим майном увійшов на територію домогосподарства, яке розташоване в АДРЕСА_2 в якому проживає ОСОБА_2, після чого проник у приміщення будинку, де діючи повторно, в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відкрито заволодів належним ОСОБА_2 мобільним телефоном вартістю 700 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 2 липня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено: постановлено вважати ОСОБА_1 винним за ст.162 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., а також за ч.1 ст.355 КК України та призначено йому покарання у виді арешту на строк 6 місяців. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Міру запобіжного заходу залишено у вигляді тримання під вартою, строк відбування покарання постановлено рахувати з 3 квітня 2018 року.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд, надаючи іншу, ніж місцевий суд, кримінально-правову оцінку діям засудженого, безпосередньо не дослідив письмові докази та не допитав потерпілого, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Крім того, зауважує, що в резолютивній частині ухвали не зазначено частину статті 162 КК України, за якою кваліфіковані дії засудженого.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Рибачук Г.А. просила задовольнити касаційну прокурора з викладених в ній підстав.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обʼєктивно зʼясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного зʼясування обставин кримінального провадження та його обʼєктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозвʼязку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст.94 КПК України, і сформувати повне та обʼєктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч.2 ст.23 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК України не може бути визнано законним і обґрунтованим і згідно з ч.1 ст.412 КПК України підлягає скасуванню.
Виходячи з наведеного, у ситуації, коли апеляційний суд під час апеляційного розгляду вбачає, що доводи апеляційної скарги учасника кримінального провадження в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та/або невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) є обґрунтованими та потребують перевірки, така перевірка здійснюється шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК України, що включає безпосереднє дослідження та оцінку доказів щодо таких обставин.
Проте цих вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у житло.
Обставини інкримінованого злочину були досліджені та перевірені судом першої інстанції, який у мотивувальній частині вироку визнав їх доведеними.
Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд належним чином встановив обставини скоєння злочину, однак діям ОСОБА_1 надав у вироку неправильну кримінально-правову оцінку.