ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2019 року
м. Київ
справа № 569/5592/15-к
провадження № 51- 33км17
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Дронової І.С.,
виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника ЦунякаВ.Й. (у режимі відеоконференції),
представника цивільного позивача Пелиха А.Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22014180000000073, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя м. Рівного, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 17 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 5 жовтня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у предʼявленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 17 квітня 2018 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи начальником філії - Рівненського обласного управління Публічного акціонерного товариства (ПАТ) "Державний ощадний банк України", на порушення пункту 12 статуту цього підприємства щодо мети діяльності банку - одержання прибутку від виконання банківських операцій та провадження іншої діяльності відповідно до законодавства, у липні 2003 року, використовуючи своє службове становище, всупереч інтересам служби, листом від 18 липня 2003 року № 18-05/1172 ініціював вилучення з договору оренди від 25 січня 2000 року № 1235, укладеного між Управлінням економіки міста Рівного та Рівненським обласним управлінням Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Державний ощадний банк України", нежитлового приміщення за адресою: Майдан Незалежності, 1, м. Рівне, та передачу цього приміщення в оренду на користь третіх осіб - посадових осіб Приватного підприємства (ПП) "Олекс", що спричинило тяжкі наслідки інтересам філії - Рівненському обласному управлінню ПАТ "Державний ощадний банк України" в період 2003-2013 років у вигляді понесених банком додаткових витрат на утримання орендованого приміщення та сплачених з надлишком орендних платежів у розмірі 7 719 963 грн 19 коп., тобто додаткових витрат банку на утримання орендованого приміщення у розмірі 7 125 512 грн 95 коп. та сплачених з надлишком орендних платежів на загальну суму проведених реконструкцій цього орендованого приміщення у розмірі 594 450 грн 24 коп., що у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнямипрокурор, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу щодо ОСОБА_1. та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не мотивував належним чином свого рішення про залишення без зміни виправдувального вироку суду першої інстанції;
- безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, а саме показань свідків, висновку судово-економічної експертизи, договорів оренди та суборенди, листа начальника Рівненського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України", навіть не прослухавши аудіозаписів судових засідань суду першої інстанції, при цьому допитав ОСОБА_1, який відмовився давати пояснення в суді першої інстанції, чим порушив принцип змагальності та рівності сторін, право прокурора на справедливий суд, позбавивши прокурора можливості довести винуватість обвинуваченого;
- апеляційний суд розглянув провадження за відсутності представника цивільного позивача РусинаО.Ю., не повідомивши його про дату апеляційного розгляду провадження, чим порушив права цивільного позивача.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурора подано заперечення від захисника Цуняка В.Й.
У судовому засіданні:
- прокурор та представник цивільного позивача підтримали касаційну скаргу;
- захисник та виправданий вважали судові рішення законними та обґрунтованими й просили залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
Доводи у касаційній скарзі прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК через те, що в ухвалі судом не зазначено належних мотивів постановлення цього судового рішення та підстав, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, є безпідставними.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На підставі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обовʼязок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.
Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом (ч. 2 ст. 17 КПК).
Прокурор в апеляційній скарзі стверджував, що суд першої інстанції безпідставно визнав неналежними доказами висновок судово-економічної експертизи та показання свідків, крім того, суд відповідно до зміни редакції ч. 2 ст. 364 КК мав право встановити наявність у діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої обставини злочину, як одержання неправомірної вигоди, чого зроблено не було.
Проте за встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених у судовому засіданні доказів, висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, Суд вважає правильним.
Так, відповідно до Закону України від 21 лютого 2014 року № 476-VII "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції", який набрав чинності 28 лютого 2014 року, у диспозиції ст. 364 КК зловживання владою або службовим становищем визначено як умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Тобто використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби є злочином лише у разі, коли воно вчинене з метою отримання будь-якої неправомірної вигоди для себе або іншої фізичної чи юридичної особи.