У Х В А Л А
01 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 807/295/18 (К/9901/66295/18)
Провадження № 11-184апп19
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача СаприкіноїІ. В.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року у справі за її позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області про зобовʼязання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила зобовʼязати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області повернути грошову заставу у розмірі 42 тис. 630 грн (35 розмірів мінімальної заробітної плати), сплачену нею 12 лютого 2015 року на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2015 року про обрання запобіжного заходу її чоловіку - ОСОБА_4
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами кримінального судочинства.
22 листопада 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що в касаційній скарзі позивачка посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року саме з підстави порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Разом з тим скаржниця просить провести розгляд справи за участю її представника.
З матеріалів справи убачається, що предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду в межах поданої касаційної скарги лише перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, при цьому фактичні обставини справи не підлягають зʼясуванню та оцінюванню.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.