ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 918/910/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 (головуючого судді - Розізнана І.В., судді: Грязнов В.В., Мельник О.В.) та на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2018 (суддя Бережнюк В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"
про стягнення заборгованості, пені, 3%річних та інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу
за участю:
від позивача: Петрук Я.Ю. (адвокат),
від відповідача: Волощук П.Ю. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений газ за Договором купівлі-продажу природного газу №13-132-Н від 04.01.2013, пеню за прострочення виконання грошового зобовʼязання; інфляційні нарахування та 3% річних.
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018, відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу.
Вказані рішення мотивовані тим, що позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб вияв своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений відповідачу природний газ, з огляду на визначені у спільних протокольних рішеннях призначення платежів щодо сплати коштів за природний газ за рахунок відшкодування державою наданих у цей період населенню пільг та субсидії. Отже, незалежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобовʼязання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
Відтак встановивши, що відповідач на виконання умов договору та спільних протокольних рішень, повністю розрахувався за поставлений природний газ, не прострочив виконання грошового зобовʼязання, суди визнали відсутніми підстави для стягнення з відповідача заявлених сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України.
У касаційній скарзі позивач просить вказані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вважає, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального права: статей 6, 525, 526, 599, 625, 631 Цивільного кодексу України, статті 617 Господарського кодексу України та процесуального права: статей 74, 76, 77, 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню з наступних підстав.
Отже за доводами позивача суди не надали належної оцінки доказам та його вимогам щодо стягнення сум пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, зокрема, не було досліджено саме на які кошти нараховувалися вищевказані суми вимог, яким чином дані кошти були сплачені відповідачем (власні кошти або державні субвенції), якими доказами керувався позивач звертаючись до суду та відповідно розраховуючи суми пені, інфляційних нарахувань та 3% річних. Таким чином, звільнення від відповідальності можливе лише відносно оплат, здійснених у порядку встановленому спільними протокольними рішеннями. Отже, нарахування неустойки, інфляційних нарахувань та 3% річних здійсненні позивачем правомірно у відповідності до чинного законодавства та умов договору купівлі-продажу газу, норм чинного законодавства, що регулюють виконання договорів.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Статтею 193 Господарського кодексу України, та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, встановлено, що зобовʼязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовʼязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовʼязання, на вимогу кредитора зобовʼязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами даного спору укладено договір №13-132-Н на купівлю-продаж природного газу з додатками до нього, відповідно до пункту 1.1. якого позивач зобовʼязався передати у власність відповідачу природний газ, а відповідач прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач за період з січня 2013 року по червень 2015 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 608 237 042,98 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу, однак відповідач свої зобовʼязання щодо оплати отриманого природного газу виконав з порушенням строків сплати за отриманий природний газ (пункт 6.1, пункт 6.2 договору).
Судами встановлено і те, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 №20, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської облдержадміністрації, Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписані Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків та проведені відповідні оплати.