ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/1001/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Стойка О.В., судді Попков Д.О., Пушай В.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання договору укладеним
за участю:
позивача: 1) Шкребець Є.Ф. (довіреність від 10.01.18), 2) Сивак А.Ю. (довіреність від 10.01.18) - адвокати
відповідача: Петрук Я.Ю. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" (далі - позивач) просило визнати укладеним між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-відповідач) договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, у редакції, запропонованій позивачем, та відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 222.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору, в той час як законодавством передбачено його укладення.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.08.2018 (суддя Шатерніков М.І.), в позові відмовлено.
Оскарженою постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2018, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказану постанову суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що у позивача відсутня гарантія виконання зобовʼязань за договором про реструктуризацію заборгованості, але ця обставина залишилась поза увагою суду. Відповідач стверджує, що укладення договору про реструктуризацію заборгованості можливе лише у разі, якщо такі дії будуть передбачені у мировій угоді або планом санації боржника. При цьому відповідач зазначає, що реструктуризація заборгованості за відповідними договорами купівлі-продажу природного газу неможлива, оскільки газ використовувався позивачем виключно для власних потреб та він був його кінцевим споживачем. Також відповідач вказує, що договір про реструктуризацію заборгованості фактично змінить порядок та спосіб виконання судових рішень у відповідних справах.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги її не спростовують.
У судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про передачу даної справи на розгляд обʼєднаної палати, обґрунтовуючи його необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в іншій справі.
Однак клопотання не підлягає задоволенню виходячи із нижче наведеного.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відносини сторін врегульовані договорами купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 620-ПР, від 10.12.2013 № 061/14-ПР, з урахуванням змін (далі-договори), за умовами яких відповідач зобовʼязався здійснювати постачання позивачу природного газу, а позивач зобовʼязався його оплачувати на відповідних умовах.
На виконання умов вище зазначених договорів, відповідач здійснював постачання позивачу природного газу, однак позивач в порушення умов договорів в повному обсязі за нього не розрахувався, внаслідок чого існує борг за отриманий природний газ, що підтверджується належними доказами та сторонами не оспорюється.
Апеляційний суд встановив, що позивач включений до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (далі-Реєстр) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VІІІ (далі-Закон), що підтверджується наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №127 від 24.05.2017 та додатком до цього наказу.
Розмір кредиторської заборгованості позивача, що підлягає врегулюванню згідно Закону, становить 359 424 771,89 грн., обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних 113 914 370,95 грн.
Також апеляційним судом встановлено, що згідно висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 03.04.2018 у справі № 922/4354/14, на заборгованість позивача, яка виникла за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 620-ПР, яка стягнута відповідним судовим рішенням, поширюється дія Закону.
Позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ згідно Закону, але відповідач відмовив в його укладенні.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що пунктом 10 проекту договору, який запропоновано позивачем, передбачено, що на виконання договору реструктуризації, позивач надає забезпечення на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погодження якої здійснюється за рахунок видатків державного бюджету) у вигляді застави прав вимоги за відповідними договорами поставки теплової енергії на певні суми, які співпадають із сумою, яку позивач просить реструктуризувати за договором.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено використання природного газу, придбаного за договорами, виключно для виробництва енергії, а не для власних потреб та не надано доказів забезпечення на виконання договору реструктуризації.
Скасовуючи вказане рішення суду та приймаючи нове, про задоволення позову, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що у сторін в силу вимог Закону виник обовʼязок укласти договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, а відмова відповідача укласти такий договір суперечить вимогам Закону. При цьому апеляційний суд вказав на те, що наявність справи про банкрутство позивача не виключає застосування процедури врегулювання заборгованості, передбаченої Законом.
Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні з огляду на наступне.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 наведеного Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовʼязковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 640 зазначеного Кодексу встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обовʼязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовʼязком для субʼєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовʼязковості укладення договору для певних категорій субʼєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.