ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2019 року
Київ
справа №804/5493/16
адміністративне провадження №К/9901/59718/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (Суддя: Степаненко В.В.),
та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року (Судді: Сафронова С.В., Мельник В.В., Черпурнов Д.В.),
у справі № 804/5493/16
за позовом ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
26.08.2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (правонаступник ДПІ у Новокодацькому районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області, далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 року №366/04-67-13-04.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року позов задоволений.
Не погоджуючись з постановами судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами при вирішенні справи не враховано, що на час винесення спірного податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 року № 366/04-67-13-04 рішення Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року № 3/65 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.10.2010 року № 5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста", за яким розраховувався та визначався до сплати позивачу податковим повідомленням-рішенням від 29.06.2016 року №366/04-67-13-04 земельний податок в судовому порядку скасовано не було.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Справа у відповідності до ухвали Верховного Суду від 21.01.2019 року розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору від 27.10.2011 року за реєстровим номером 1985 позивач придбав 1/4 частину будівлі аптечного закладу за адресою: АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці площею 0,1972 га, кадастровий номер НОМЕР_1.
В користуванні позивача знаходиться земельна ділянка 0,0493 га за адресою АДРЕСА_1, яка не приватизована, та договір оренди земельної ділянки не укладався.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 26.06.2013 року №103/36 середню (базову) вартість земель міста Дніпропетровська розраховано на територію в межах міста - 306,35 гривень за 1 кв.м.
Згідно довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що видавалась попередньому власнику нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, визначено наступні коефіцієнти: зональний коефіцієнт (2,24); сукупний локальний коефіцієнт (0,90); коефіцієнт функціонального використання (2,50).
15.07.2015 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 3/65 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 "Про місцеві податки і збори", відповідно до пункту 16 Додатку 2 якого встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року №4/65 затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Дніпропетровська базовою вартістю 1 кв. м. землі 306,35 грн. (Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.04.2016 року №5/7 уточнено, що вказана вартість визначена станом на 01.01.2013 року).
29.06.2016 року відповідачем на підставі п. 286.5 ст. 286 та пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 366/04-67-13-04, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобовʼязання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 40 871,90 грн.
Як встановлено судами, сума земельного податку у вказаному податковому повідомленні-рішенні розрахована відповідачем в розмірі, та у відповідності до нормативно грошової оцінки земельних ділянок, передбачених рішенням Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року № 3/65.
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 200/26369/15-а (2а/200/444/15) від 20.04.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року, скасовано Рішення Дніпропетровської міської ради "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста" від 15.07.2015 року №3/65.
Задовольняючи позов суд першої інстанції посилався на протиправність податкового повідомлення-рішення, оскільки рішення Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року № 3/65, на підставі якого прийнято оскаржуване позивачем рішення, скасовано в судовому порядку. Крім цього суд посилався на те, що нормами Податкового кодексу України не передбачено такого виду податку, як плата за користування земельними ділянками. Підпунктом 265.1.3 п. 265.1 статті 265 Податкового кодексу України передбачено, що складовою частиною плати за майно є плата за землю, яка, в свою чергу, складається з податку на землю та орендної плати за користування землями державної та комунальної власності. За таких обставин підприємство буде платником земельного податку лише після набуття ним статусу власника земельної ділянки, а платником орендної плати тільки після укладення відповідного договору оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності. І тому відповідно у фізичних та юридичних осіб відсутні підстави для сплати плати за користування земельними ділянками за відсутності правовстановлюючих документів на земельні ділянки.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції застосував до даних правовідносин вимоги Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (визначення якого не покладено в предмет оскарження в даній справі). Проте надав оцінку рішенню Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року № 3/65, вказавши, що оскільки останнє не оприлюднено в строк, встановлений пп. 12.3.4 п.12.3 статті 12 ПК України, то застосування його положень для визначення податку за землю в 2016 році є неправомірним.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Обʼєктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобовʼязаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України обʼєктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином обовʼязок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.