ПОСТАНОВА
Іменем України
29 березня 2019 року
Київ
справа №П/811/865/16
адміністративне провадження №К/9901/23128/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Жука Р.В., суддів Притули К.М., Хилько Л.І.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Кругового О.О., суддів - Лукманової О.М., Божко Л.А.) у справі за позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання протиправною і скасування постанови,
установив:
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 15 вересня 2014 року про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року. Вважала оскаржувану постанову незаконною, оскільки відповідач завершив виконавче провадження, фактично не виконавши рішення національних судів, ухвалених на користь позивача.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року позивачу поновлено строк звернення до суду з цим позовом.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову від 15 вересня 2014 року ВП №33934331, видану головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року по справі ОСОБА_2 (№65511/10) щодо виконання рішень національного суду, а саме: постанови (Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2009 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2009 року); вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняті ними рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити (з урахуванням внесених до касаційної скарги змін).
В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що за приписами Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" до повноважень Державної виконавчої служби України належить виконання рішень ЄСПЛ лише в частині виплати стягувачеві відшкодування. Застосування ж додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених рішенням Європейського суду з прав людини, а саме: виконання рішень національних судів, покладене на орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_2 працювала у виконавчому комітеті Світловодської міської ради на посаді заступника начальника управління економіки та розвитку міста - завідувача відділу економічного розвитку, комунальної власності та приватизації, проте наказом №5-К від 10 січня 2006 року її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (у звʼязку зі скороченням штату).
Постановою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2009 року у справі № 2-а-11/09, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2009 року, визнано нечинним розпорядження виконавчого комітету Світловодської міської ради №5-К від 10 січня 2006 року "Про звільнення ОСОБА_2.", поновлено її на посаді заступника начальника управління економіки та розвитку міста виконавчого комітету Світловодської міської ради - завідуючої відділом економічного розвитку, комунальної власності та приватизації з 10 січня 2006 року; стягнуто з виконавчого комітету Світловодської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13325,00 грн. та відшкодовано моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 березня 2013 року зазначені судові рішення залишив без змін.
Оскільки судові рішення у справі № 2-а-11/09 не виконані, ОСОБА_2 звернулась до Європейського суду з прав людини.
26 липня 2012 року Європейським судом з прав людини прийнято остаточне рішення у справі "Харук та інші проти України" (в якому обʼєднано заяву позивача № 65511/10), яким визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на користь заявників.
Згідно з резолютивною частиною рішення Європейського суду з прав людини держава Україна зобовʼязана сплатити позивачу 3000 євро справедливої сатисфакції, та виконати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2009 року, яке набрало законної сили 16 вересня 2009 року).
17 серпня 2012 року відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33934331 з виконання рішення Європейського суду з прав людини №65511/10 від 26 липня 2012 року.
15 вересня 2014 року відповідачем винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у звʼязку із фактичним виконанням рішення в повному обсязі.
Задовольняючи позов та скасовуючи оскаржувану постанову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державним виконавцем не перевірено виконання рішення національного суду, ухваленого на корить позивача, та передчасно закінчено виконавче провадження.
Колегія суддів КАС ВС погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (у редакції, яка діяла станом на час вирішення справи) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовʼязковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; - далі - КАС України) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обовʼязковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
30 березня 2006 року № 3477-IV набрав чинності Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV), який регламентує відносини, що виникають у звʼязку з обовʼязком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї.
Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України;
виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру;