ПОСТАНОВА
Іменем України
29 березня 2019 року
м. Київ
справа №751/4438/17
адміністративне провадження №К/9901/17856/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31.08.2017 (суддя Цибенко І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 (колегія суддів у складі: Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененка О.М.) у справі № 751/4438/17 за позовом Чернігівського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2017 року Чернігівське обʼєднане управління Пенсійного фонду України (далі - позивач, Чернігівське ОУПФУ) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Чернігівській області), в якому просило скасувати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 52790777 від 29.05.2017 в сумі 107,30 грн.
Постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31.08.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30.08.2016 по справі № 751/7871/16-а зобовʼязано Чернігівське ОУПФУ вважати базовим місяцем проведення індексації пенсії місяць, в якому призначено пенсію ОСОБА_5, січень 2011 року, та здійснити з 01.03.2016 перерахунок та виплату індексації пенсії із розрахунку базового місяця проведення індексації, з урахуванням раніше виплачених сум.
29.05.2017 на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових коштів старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Назаренко М. Б. винесла постанову про стягнення з позивача як боржника у виконавчому провадженні № 52790777 витрат виконавчого провадження в розмірі 107,30 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанції не врахували, що позивач виконав судове рішення у справі №751/7871/16-а, про що повідомив відповідача листом від 08.11.2016, тобто, до дати винесення оспорюваної постанови. На думку скаржника, оспорювана постанова про стягнення витрат на їх проведення не містить належного обґрунтування їх понесення. Крім того, зазначає, що судами при винесенні рішень не враховано існуючої практики щодо розгляду спорів про стягнення виконавчого збору, згідної якої такий збір не підлягає стягненню в разі фактичного виконання судового рішення до відкриття виконавчого провадження та у звʼязку з відсутністю фактичного проведення виконавчих дій. Наголошує, що судами було проігноровано статтю 73 Закону України "Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування", якою забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються зі стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, повʼязані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Абзацом 3 частини третьої статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.