ПОСТАНОВА
Іменем України
29 березня 2019 року
м. Київ
справа №818/218/17
адміністративне провадження №К/9901/15403/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Шосткинського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 (суддя Сопʼяненко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 (колегія суддів у складі: Спаскіна О.А., Любчич Л.В., Сіренко О.І.) у справі № 818/218/17 за позовом Шосткинського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області про скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2017 року Шосткинське обʼєднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - позивач, Шосткинське ОУПФУ Сумської області) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - відповідач, ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області) про скасування постанови від 27.01.2017 про відкриття виконавчого провадження ВП № 53282494.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.03.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.01.2017 старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Сумським окружним адміністративним судом у справі № 818/1571/16, про стягнення з Шосткинського ОУПФУ Сумської області судового збору в розмірі 1378,00 грн. на користь Державного бюджету України.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що постанова державного виконавця винесена правомірно, в межах повноважень та на підставі чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягає.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" обовʼязок виконання рішень суду про стягнення коштів, боржниками за якими є органи державної влади, покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Такий обовʼязок органів Державної казначейської служби України є безумовним, отже, не залежить від наявності в органах Казначейства відкритих рахунків Пенсійного фонду України. Аналогічна норма міститься у частині 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження".
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла на час видання судом виконавчого документа, виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до органу державної виконавчої служби.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.