ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/1550/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
за участю представників:
позивача - Ціпар С.М.,
відповідача-1 - не зʼявився,
відповідача-2 - не зʼявився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 (Тищенко А.І., Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 (Привалов А.І.) у справі № 910/1550/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", 2) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" про визнання правочинів недійсними
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Відповідач-1), Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсними договору фінансового лізингу №DNH2LNI3516 від 07.05.2015 та договору добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-154711H від 07.05.2015.
2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що оспорювані договори укладені з порушенням вимог статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України "Про фінансовий лізинг", підписані з боку Позивача під впливом обману внаслідок введення Відповідачами Позивача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочинів, оскільки умови спірних договорів не відповідають чинному законодавству України та містять інформацію, що не відповідає дійсності, а також порушують права та законні інтереси Позивача.
Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
4. Рішення суду мотивовано тим, що спірні договори підписані Позивачем без зауважень, що свідчить про погодження ним всіх умов договору; умови договорів не суперечать положенням чинного законодавства; матеріалами справи не доведено звернення Позивача до Відповідачів в період дії спірних договорів для внесення змін/доповнень до договорів або надання будь-яких розʼяснень щодо умов, пунктів цих договорів; спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями статті 203 ЦК України; на момент розгляду справи встановлено, що Позивач продовжує користуватися предметом лізингу, проте має заборгованість з лізингових платежів, що є предметом спору у іншій справі №915/15/18 Господарського суду Миколаївської області.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 залишено без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
7. Судами попередніх інстанцій порушено частину 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки не враховано умови пункту 2.5 договору, а також те, що курсова різниця за договором фінансового лізингу оплачується як додаткова винагорода, що суперечить чинному законодавству.
8. Судами порушено пункт 6 статті 342 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки не зроблено правовий висновок стосовно рахунку №29096057090293, який є загальним і не дозволяє персоніфікувати Позивача та отримані платежі.
9. Судами попередніх інстанцій порушено пункт 5 статті 203 ЦК України, оскільки не враховано, що договір добровільного страхування наземного транспорту не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки базується на недостовірних даних та неукладених (на той час) правочинах, а тому має бути визнаний недійсним.
10. Також суди порушили пункт 1 статті 203 ЦК України, оскільки не врахували, що Відповідачі між собою є повʼязаними особами.
11. Судами першої та апеляційної інстанцій порушено статтю 99 ГПК України, оскільки відмовлено в задоволенні поданих Позивачем клопотань про призначення судових експертиз з різних питань.
12. Судом апеляційної інстанції здійснено розгляд справи протягом одного судового засідання, не дивлячись на те, що справа є складною, а тому, на думку скаржника, такі дії суду свідчать про поверхневий підхід до встановлення фактичних обставин справи та є порушенням статті 2 ГПК України в частині обовʼязковості справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів, повʼязаних із здійсненням господарської діяльності.
13. Оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій не містять обґрунтування відхилення доводів Позивача, наведених в позовній заяві та апеляційній скарзі по суті спору, що є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу
14. Коригування лізингових платежів, в основі чого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
15. Позивач не скористався правом відмови від підписання договору фінансового лізингу, якщо будь-яка його частина або договір в цілому його не влаштовувала, а підписав договір без будь-яких зауважень, прийняв майно у лізингове користування та здійснював платежі за договором.
16. Рахунок №29096057090293 відкрито на підставі укладеного договору фінансового лізингу для обліковування платежів, заборгованості тощо клієнта за договором, що не було спростовано Позивачем.
17. Судами вірно відхилено клопотання Позивача про призначення у справі судових експертиз, оскільки ці клопотання подані ним з порушенням строків, визначених частинами 2, 3 статті 164 ГПК України.
Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу
18. Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Інші письмові заяви у справі
19. Позивач звернувся до Верховного Суду з заявою про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України та частин 3, 5 статті 302 ГПК України.
19.1. Звертаючись з вказаною заявою, Позивач наводить правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України у справах №66/311-10 та №6-2690цс16, проте не обґрунтовує в чому полягає виключна правова проблема, яку містить ця справа і в чому полягає необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на що Верховний Суд вважає, що дана справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому заява Позивача не підлягає задоволенню.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
20. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють зʼясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обовʼязку.