ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/7715/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Київенерго", Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2018
(головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Пашкіна С.А.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2018 про відмову у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про заміну сторони правонаступником
(суддя Грєхова О.А.)
у справі №910/7715/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
1. Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", 2. Київської міської ради
про стягнення 43 414 444,69 грн,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.Короткий зміст позовних вимог та заяви про заміну сторони правонаступником
1.1. У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") про стягнення 43 414 444,69 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобовʼязань за договором постачання природного газу №1925/1617-КП-41 від 17.01.2017 в частині здійснення розрахунків.
1.3. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з клопотанням про залучення до участі у справі №910/7715/18 правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго").
1.4. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем на підставі рішення Київської міської ради від 20.06.2017, у звʼязку із припиненням угоди від 27.09.2011, повернуто майно до комунальної власності територіальної громади міста Києва, що належить до енергетичного комплексу міста Києва. Вказане майно на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 та наказу Департаменту комунальної власності міста Києва від 01.08.2018 №370 закріплено на праві господарського відання за КП "Київтеплоенерго".
Правовою підставою зазначеного клопотання позивач вказав, зокрема, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
2.1. 27 вересня 2001 року між АЕК "Київенерго" (енергопостачальник), найменування якої змінено на ПАТ "Київенерго", та Київською міською державною адміністрацією укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва.
Згідно з п. 1.1 угоди (в редакції додаткової угоди від 30.04.2007) за цією угодою з метою реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва вирішення питань підвищення надійності енергопостачання споживачів м. Києва, проведення єдиної тарифної та технічної політики, забезпечення стабільних надходжень до бюджету, відновлення, реконструкції та ефективного використання основних фондів, створення нових потужностей та впорядкування існуючих у місті систем енергопостачання, створення єдиного технологічного циклу та системи розрахунків за спожиті енергоносії, забезпечення соціальної захищеності та гарантованої зайнятості працівників енергетичного комплексу, адміністрація передає енергопостачальнику, а енергопостачальник приймає майно, що відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, перелік якого наведено у додатку 1, додатку 2 та додатку 3 до цієї угоди, у володіння та користування з обмеженням правомочності розпорядження щодо майна за згодою власника, відповідно до умов цієї угоди та вимог чинного законодавства.
2.2. 20 червня 2017 року Київська міська рада ухвалила рішення №439/2661 "Про припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яким вирішено продовжити дію угоди до 26.04.2018 включно, та внести відповідні зміни до угоди згідно з додатком 1 до цього рішення; припинити дію угоди з 27.04.2018.
ПАТ "Київенерго" та Київська міська державна адміністрація 19.12.2017 уклали між собою відповідну додаткову угоду до угоди від 27.09.2001.
2.3. Відповідно до п. 4 рішення №439/2661 від 20.06.2017 Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) доручено визначити комунальне підприємство та закріпити за ним на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, повернуте із володіння та користування відповідачем після припинення угоди.
2.4. Відповідно до п. 5 розпорядження Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", визначено Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування відповідачем після припинення угоди.
2.5. 24 квітня 2018 року Київською міською радою прийнято рішення №517/4581, відповідно до якого продовжено дію угоди до 31.07.2018 в частині користування майном ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 (Завод "Енергія"), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до угоди перебуває у володінні та користування відповідача. В частині іншого майна дію угоди продовжено до 30.04.2018. Відповідна додаткова угода підписана сторонами 26.04.2018.
2.6. Згідно з наказом Департаменту комунальної власності м. Києва №224 від 04.05.2018 "Про закріплення основних засобів за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" закріплено на праві господарського відання з дня, наступного за днем підписання акта приймання-передавання основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва, які передаються виконавчому органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з володіння та користування відповідача основні засоби згідно з додатком 3.
2.7. Згідно з наказом Департаменту комунальної власності м. Києва №370 від 01.08.2018 внесено зміни до наказу №224 від 04.05.2018 та доповнено його новими пунктами 16, 20 про закріплення за КП "Київтеплоенерго" основних засобів, які передаються з користування ПАТ "Київенерго".
У звʼязку з припиненням угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та АЕК "Київенерго", майно повернуто з володіння та користування відповідача.
2.8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 було затверджено мирову угоду.
Відповідно до п. 1 мирової угоди КП "Київтеплоенерго" підтверджує та визнає, що стало і є правонаступником за борговими зобовʼязаннями ПАТ "Київенерго" з оплати спожитих енергоносіїв (природного газу) у загальній сумі 2 389 598 643,08 грн та, зокрема, за договором постачання (купівлі-продажу) природного газу №1925/1617-КП-41 від 17.01.2017, укладеним між ПАТ "Київенерго" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", на суму основного боргу (відповідно до акта звіряння розрахунків між НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Київенерго" станом на 08.10.2018) у розмірі - 8 444 694,76 грн.
Згідно з п. 1.1 мирової угоди сторони визнають та погодили, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані відповідно до умов договорів за борговими зобовʼязаннями станом на дату підписання мирової угоди і тих, що будуть нараховані відповідно до умов договорів за борговими зобовʼязаннями не є предметом врегулювання цієї мирової угоди, а питання їх стягнення підлягає вирішенню у судовому порядку в рамках окремого судового спору/судових спорів. При цьому, сторони домовились, що наявність підстав для стягнення з КП "Київтеплоенерго" таких нарахувань буде визначатися за результатами розгляду судами спорів за відповідними вимогами ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
При цьому, пунктом 2 вказаної мирової угоди визначено, що ПАТ "Київенерго" відступає, а КП "Київтеплоенерго" набуває права грошової вимоги, що станом на дату укладання цієї мирової угоди складає 2 389 598 643,08 грн, шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за теплову енергію, до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також юридичних, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців з оплати додаткових до основних зобовʼязань (неустойки (штрафів, пені), нарахувань (три відсотки річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати у звʼязку з примусовим стягненням боргу).
3. Короткий зміст ухвали та постанови судів попередніх інстанцій
3.1. 02 листопада 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача та заміну ПАТ "Київенерго" його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
3.1.1. За висновком суду першої інстанції, в цьому випадку відсутні підстави для здійснення процесуального правонаступництва за борговими зобовʼязаннями, оскільки положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на субʼєктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника субʼєкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), суперечить положенням ч. 4 ст. 13, частин 1, 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61 Конституції України та не підлягає застосуванню до даного спору. В такому разі, виключається можливість заміни боржника (ПАТ "Київенерго") на КП "Київтеплоенерго" за зобовʼязаннями ПАТ "Київенерго" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за відсутності волі КП "Київтеплоенерго" та факту передачі йому кореспондуючих такому зобовʼязанню прав вимоги до споживачів.
3.2. 28 грудня 2018 року постановою Київського апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, зазначивши таке.
3.2.1. Здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання обʼєктів теплопостачання конкретним субʼєктом господарювання - попереднім користувачем комплексу.
3.2.2. Правова сутність ст.ст. 13, 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.
З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що застосування положень ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" до спірних правовідносин буде мати наслідком протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.
При цьому суд зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.
3.2.3. За висновком суду, відповідач, звертаючись до суду із заявою про заміну сторони правонаступником в порядку ст. 52 ГПК України, не надав ні доказів в підтвердження того, що третя особа-1 фактично стала правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі (штрафних санкцій та додаткових нарахувань) і в конкретних сумах, ні доказів того, що ці боргові зобовʼязання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Предметом спору у справі є виключно стягнення з відповідача додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобовʼязання: пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
За загальним правилом покладення обовʼязку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обовʼязків).
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким залучити до участі у справі правонаступника ПАТ "Київенерго" - КП "Київтеплоенерго".
4.2. В обґрунтування зазначеного вище скаржник стверджує, що суди не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст. 191, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ч. 1, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61, ст. 147, ст. 150 Конституції України та допустили порушення норм процесуального права, зокрема ч. 1, ч. 2 ст. 11, ст. 52, ст. 236 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
4.2.1. На думку скаржника, ч. 3 ст. 22 Закон України "Про теплопостачання" є імперативною нормою та не потребує наявності згоди (волі) субʼєкта господарювання, якому надано в користування майно з вироблення теплової енергії на правонаступництво, а також не містить вимог про залежність правонаступництва від наявності компенсаторних механізмів стягнення боргу зі споживачів. Не містить таких умов (вимог) щодо правонаступництва й інше чинне законодавство України.
Факт надання в користування майна з вироблення теплової енергії КП "Київтеплоенерго" підтверджено документально, що є законодавчо визначеною підставою для виникнення матеріального правонаступництва у КП "Київтеплоенерго" за борговими зобовʼязаннями ПАТ "Київенерго" з оплати спожитих енергоносіїв перед компанією, що виникли у результаті використання майна з вироблення теплової енергії є факт отримання в користування (господарське відання) КП "Київтеплоенерго" майна з вироблення теплової енергії, що раніше використовувалось ПАТ "Київенерго", і таке матеріальне правонаступництво відбулось з моменту надання КП "Київтеплоенерго" в користування майна з вироблення теплової енергії, у звʼязку з чим замінився боржник у зобовʼязанні.
4.2.2. Суди у рішеннях, що оскаржуються, не надали належної оцінки правовій природі 3% річних, інфляційних нарахувань як міри компенсації за користування грошовими коштами та неустойки. Так, на думку позивача, боргові зобовʼязання з інфляційних втрат, 3% річних та пені є похідними та нерозривно повʼязані з основним зобовʼязанням за договором купівлі-продажу природного газу і виникли внаслідок здійснення господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії для задоволення суспільних потреб громади міста Києва. Таким чином, при настанні обставин, передбачених ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", первісний боржник вибуває із зобовʼязання в цілому, а не тільки з його частини, і вся сукупність прав і обовʼязків, які становлять зміст зобовʼязання, переходить до нового боржника.
4.2.3. Застосування положень ч. 2 ст. 61 Конституції України як норми прямої дії у спірних правовідносинах є безпідставним, оскільки власність гарантує не лише права власників, а й зобовʼязує, покладає на них певні обовʼязки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Отже, для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх субʼєктів правовідносин.
4.2.4. Частина 6 ст. 11 ГПК України надає господарському суду повноваження дійти висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України і не застосовувати такий закон, що суперечить принципу верховенства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України та ст. 150 Конституції України, що визначає повноваження Конституційного Суду України.
Скаржник вважає, що незастосування закону, який не втратив чинність, і щодо якого не ухвалено рішення Конституційного Суду України про визнання його неконституційним, у цьому випадку порушує принцип правової визначеності як елемент верховенства права в частині непередбачуваності застосування чинних правових норм та порушення державою обовʼязку дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію.
4.3. Акціонерне товариство "Київенерго" також звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нову ухвалу, якою замінити Акціонерне товариство "Київенерго" на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
4.4. В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги відповідач зазначає таке.
4.4.1. Суди неправильно тлумачать положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки зазначеною нормою встановлено особливий вид правонаступництва. Факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії, який відбувся, є достатньою підставою для заміни сторони у справі, зокрема відповідача його правонаступником.
4.4.2. Суди не врахували, що КП "Київтеплоенерго" є субʼєктом господарювання у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України, до якого можуть бути застосовані положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
4.4.3. Помилковими, на думку скаржника, є висновки судів попередніх інстанцій про дискримінаційний характер норми, закріпленої у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки не враховано ні висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях "Пічкур проти України" від 07.11.2013 та "Вілліс проти Сполученого Королівства" щодо визначення терміну "дискримінація", ні відсутність обставин, які б свідчили про дискримінацію Комунального підприємства "Київтеплоенерго" зазначеною нормою.
4.4.4. Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань не є заходами відповідальності, визначеної законом чи договором, а способами захисту порушеного майнового права позивача. Відтак в цій частині (вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат) правовідносини між учасниками судового процесу не підпадають під дію ст. 61 Конституції України, яка стосується виключно відповідальності.