П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 587/2110/16-ц
Провадження № 14-25цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Натон" (далі - ФГ "Натон") на заочне рішення Сумського районного суду Сумської області від 26 грудня 2017 року (у складі судді Дашутіна І. В.) та постанову Апеляційного суду Сумської області від 4 квітня 2018 року(у складі суддів Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.) у цивільній справі за позовом Спільного агрохімічного підприємства "Родючисть" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - САП "Родючисть") до ОСОБА_3, державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак Марії Василівни, ФГ "Натон" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2016 року САП "Родючисть" звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 липня 2011 року між ним як орендарем і ОСОБА_3 як орендодавцем укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстрований у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" (далі - Сумський відділ ДП "Центр ДЗК") 28 грудня 2011 року.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачеві стало відомо, що на підставі рішення від 20 травня 2016 року державний реєстратор виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак М. В. зареєстрував договір оренди землі від 29 грудня 2015 року, укладений між ФГ "Натон" і ОСОБА_3, предметом якого є земельна ділянка, передана у користування САП "Родючисть". Приймаючи зазначене рішення, державний реєстратор не здійснив запитів до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на вказану земельну ділянку, що призвело до подвійної реєстрації прав оренди на ту саму земельну ділянку.
Посилаючись на неправомірність дій державного реєстратора й на те, що оспорюваний договір оренди землі укладений до закінчення строку дії договору оренди, укладеного із САП "Родючисть", у користуванні якого перебуває спірна земельна ділянка, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 29 грудня 2015 року, укладений між ФГ "Натон" та ОСОБА_3, та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак М. В. про реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за ФГ "Натон".
Заочним рішенням Сумського районного суду Сумської області від 26 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ "Натон" та ОСОБА_3 У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваного договор, не закінчився строк дії договору оренди від 29 липня 2011 року, укладений між САП "Родючисть" та ОСОБА_3, а тому з урахуванням вимог частини пʼятої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ОСОБА_3 не мала права передавати в користування земельну ділянку без припинення права попереднього користування цією земельною ділянкою САП "Родючисть", що свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 29 грудня 2015 року, укладеного між ФГ "Натон" та ОСОБА_3 Суду не надано належних та допустимих доказів того, що під час державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі державний реєстратор повною мірою перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Разом з тим наявність судового рішення про визнання недійсним договору оренди землі є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію оренди землі.
Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 6 лютого 2018 року заяву ФГ "Натон" про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Постановою Апеляційного суду Сумської області від 4 квітня 2018 року апеляційну скаргу ФГ "Натон" залишено без задоволення, а заочне рішення Сумського районного суду Сумської області від 26 грудня 2017 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки внаслідок укладення між відповідачами договору оренди землі, право користування якою належить САП "Родючисть" на підставі договору оренди землі, що діє до 29 липня 2021 року, порушено права позивача. На момент звернення до суду з позовом оспорюваний договір був чинним, тому суд відхилив доводи апеляційної скарги ФГ "Натон" про відсутність предмета спору у звʼязку з розірванням цього договору на підставі додаткової угоди від 20 вересня 2017 року. Крім того, існування договору оренди землі між ФГ "Натон" і ОСОБА_3 могло зумовити певні юридичні наслідки, які можуть порушувати права та інтереси позивача, а тому визнання його недійсним є обґрунтованим, незважаючи на те, що оспорюваний договір розірвано на підставі додаткової угоди під час провадження у справі.
У квітні 2018 року ФГ "Натон" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Сумського районного суду Сумської області від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 4 квітня 2018 року в частині задоволених позовних вимог і постановити ухвалу про закриття провадження у справі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оспорюваний договір оренди землі припинив свою дію у звʼязку з його розірванням, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 вересня 2017 року внесено відповідний запис про реєстрацію іншого речового права. За таких обставин визнати недійсним договір, який припинив свою дію, неможливо, відтак предмет спору відсутній. Наведене, на думку заявника, є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Позивач не є стороною оспорюваного правочину, а тому не має права ставити питання про визнання його недійсним, що свідчить про неправильно обраний спосіб судового захисту. Суди не звернули уваги на те, що в одному провадженні обʼєднано позовні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, оскільки одним з відповідачів є субʼєкт владних повноважень, а тому помилково виходили з того, що спір має цивільно-правовий характер.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Учасники справи у визначений ухвалою суду строк не скористалися наданим їм процесуальним законом правом надання відзиву.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 рокусправу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що ФГ "Натон" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року справу прийнято до розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Під час розгляду справи суди встановили, що 29 липня 2011 року між ОСОБА_3 (орендодавець) і САП "Родючисть" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,0669 га (кадастровий номер НОМЕР_1), який зареєстрований у Сумському відділі ДП "Центр ДЗК" 28 грудня 2011 року. Договір є чинним.
Цим договором передбачено, що строк його дії становить 10 років, після закінчення якого орендар має переважне право на поновлення договору оренди на новий строк. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Земельна ділянка передана позивачу в користування на 10 років за актом приймання-передачі.
29 грудня 2015 року між ОСОБА_3 (орендодавець) і ФГ "Натон" (орендар) укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстрований 16 травня 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Лебединського міської ради Сумської області Глушак М. В. на підставі рішення від 20 травня 2016 року № 29687771.
20 вересня 2017 року ОСОБА_3 і ФГ "Натон" уклали додаткову угоду до договору оренди землі, укладеного між ними 29 грудня 2015 року, за умовами якої домовились розірвати цей договір з 20 вересня 2017 року.
Вимоги позивача у цій справі полягають в усуненні порушення його права оренди землі з боку інших осіб. Реалізація таких вимог заявлена шляхом: визнання недійсним договору оренди землі, сторонами якого є інші особи, а предметом -земельна ділянка, що перебуває в оренді позивача; скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки за іншою особою, прийнятого на підставі оспорюваного договору оренди.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "субʼєкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субʼєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС України). Термін "публічно-правовий спір" охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у звʼязку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій) (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - субʼєкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Тобто до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) субʼєктами стосовно їх прав та обовʼязків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один субʼєкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого субʼєкта, а останній відповідно зобовʼязаний виконувати вимоги та приписи такого субʼєкта владних повноважень. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Спір у цій справі в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянкине є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу субʼєкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного субʼєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії субʼєкта владних повноважень.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.