1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду





Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 199/1478/17

Провадження № 14-52 цс 19

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д. А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за скаргою Громадської організації "Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація" (далі також - ГО "ДНПГО"), яка не має статусу юридичної особи та подала скаргу в інтересах її члена - ОСОБА_3, на бездіяльність Державної казначейської служби (далі також - ДКС) України, Головного управління (далі також - ГУ) ДКС України в Дніпропетровській області з виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до ДКС України, Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих незаконною бездіяльністю посадової особи органу прокуратури,

за касаційною скаргою ДКС України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року, постановлену суддею Спаї В. В., та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі: Макарова М. О., Деркач Н. М., Максюти Ж. І.

Учасники справи:

­ позивач : ОСОБА_3;

­ відповідачі : ДКС України, Дніпропетровська місцева прокуратура № 3;

­ третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору : Прокуратура Дніпропетровської області;

­ скаржник: ГО "ДНПГО", яка не має статусу юридичної особи та подала скаргу в інтересах позивача як члена цієї організації;

­ органи, бездіяльність яких оскаржується: ДКС України, ГУ ДКС України в Дніпропетровській області.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог скарги

1. 22 лютого 2018 року ГО "ДНПГО" в інтересах позивача як члена цієї організації звернулася до суду зі скаргою (далі - скарга). У скарзі просила:

1.1. Визнати незаконною бездіяльність посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - ДКС України, - у провадженні якої знаходяться виконавчі листи у справі № 199/1478/17, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 24 листопада 2017 року, прийняті і зареєстровані за вхідними № 12-3932 та № 12-3831, щодо невиконання цих виконавчих листів у встановлений законом строк;

1.2. Зобовʼязати ДКС України усунути порушення прав позивача шляхом негайного перерахування коштів за виконавчими листами у справі № 199/1478/17 у готівковій формі через відділення "Укрпошти" № 82 за місцем проживання позивача : АДРЕСА_1;

1.3. Зобовʼязати ДКС України нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію, передбачену частиною першою статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду з 24 листопада 2017 року до моменту фактичного виконання через неперерахування коштів за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2017 року у справі № 199/1478/17;

1.4. Витрати по перерахуванню коштів на користь ОСОБА_3 у готівковій формі покласти на ДКС України;

1.5. Стягнути з ДКС України на користь позивача згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року судові витрати, повʼязані з явкою до суду відповідно до статті 138 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, як компенсацію за відрив від звичайних занять у звʼязку з явкою до суду.

2. ГО "ДНПГО" мотивувала скаргу так :

2.1. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконавчі листи від 24 листопада 2017 року, які видав суд першої інстанції у справі № 199/1478/17, мали бути виконані до 24 лютого 2018 року;

2.2. Станом на 24 лютого 2018 року вказані виконавчі листи не виконані;

2.3. Бездіяльність посадової особи ДКС України, на виконанні якої знаходяться виконавчі листи від 24 листопада 2017 року у справі № 199/1478/17, істотно порушує право позивача, закріплене статтею 41 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

3. 26 лютого 2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою відкрив провадження за скаргою.

4. 12 березня 2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу, якою скаргу задовольнив повністю.

5. Мотивував ухвалу про задоволення скарги так :

5.1. Позивач як стягувач виконав усі вимоги закону в частині строків подання виконавчих листів до виконання з необхідними документами;

5.2. ДКС України як боржник всупереч чинному законодавству судове рішення не виконала, а письмово повідомила стягувача про розгляд питання щодо перерахування йому коштів у ІІ кварталі 2018 року після виконання судових рішень, що надійшли раніше виконавчих листів у справі №199/1478/17;

5.3. ДКС України не надала належних доказів існування перешкод, які заважали вчасному виконанню ухваленого Апеляційним судом Дніпропетровської області 7 листопада 2017 року рішення про стягнення на користь позивача 2 000 грн і 15,47 грн. А тому має місце неправомірна бездіяльність щодо виконання цього рішення суду;

5.4. Частина перша статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначає, що стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Тому вимогу про стягнення компенсації за порушення строків виконання судового рішення слід задовольнити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 18 липня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області прийняв постанову, якою судове рішення першої інстанції залишив без змін. Вказав, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, а черговість виконання судових рішень, на яку вказує ДКС України в апеляційній скарзі, не є обставиною, що звільняє від обовʼязків, покладених чинним законодавством.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У серпні 2018 року ДКС України подала касаційну скаргу, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 23 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ДКС України оскаржує ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил субʼєктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. ДКС України мотивує касаційну скаргу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

12. Порушення норм процесуального права обґрунтовує так :

12.1. Звертатись до суду зі скаргою в інтересах інших осіб у певних випадках мають право лише громадські обʼєднання зі статусом юридичної особи. Відповідно до статті 58 ЦПК України громадські обʼєднання без статусу юридичної особи не є представниками фізичних осіб. Членство у громадській організації не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва, та наявність належно оформлених документів. Та обставина, що основною метою та завданням організації є допомога у реалізації громадянином його прав і законних інтересів не може свідчити про наявність в організації процесуальної правоздатності у справі. Суди першої й апеляційної інстанцій не вирішили питання про закриття провадження у справі всупереч вимогам закону;

12.2. Розділ VII ЦПК України передбачає можливість подання скарги виключно на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Тому суди помилково залучили ДКС України до розгляду скарги, який має відбуватися згідно з Кодексом адміністративного судочинства України. Аргументує висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 червня 2018 року у справах № 916/1226/16 і № 916/1227/16;

13. Неправильне застосування норм матеріального права обґрунтовує так:

13.1. Правовідносини щодо виконання судового рішення у цій справі не регулюються Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". А тому вказівка суду на порушення строку перерахування коштів на користь позивача є незаконною;

13.2. ДКС України не має права перераховувати кошти позивачеві раніше, ніж будуть виконані рішення на користь стягувачів, які подали документи раніше, ніж позивач, щоби не була порушена черговість, і, як наслідок, - права інших стягувачів.

14. 27 лютого 2019 року ДКС України подала клопотання, в якому вказала, що 19 лютого 2019 року отримала постанову Верховною Суду від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, якою скасовані рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2017 року у справі № 199/1478/17. Відтак, вважає, що предмет спору у справі № 199/1478/17 відсутній і просить це врахувати під час розгляду скарги.

(2) Доводи Прокуратури Дніпропетровської області

15. 1 березня 2019 року Прокуратура Дніпропетровської області подала відзив на касаційну скаргу. Вважає її обґрунтованою.

16. Звертає увагу на те, що 30 січня 2019 року Верховний Суд прийняв постанову, якою рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2017 року у справі № 199/1478/17 скасував, а у задоволенні позову відмовив. Тому суд не може вирішувати питання щодо законності дій посадових осіб ДКС України при виконанні судових рішень, які вже скасовані.

17. Стверджує, що скарга має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Мотивує висновком Великої Палати Верхового Суду, висловленим у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15.

(3) Доводи ГО "ДНПГО"

18. 21 січня 2019 року ГО "ДНПГО" подала заяву про закриття касаційного провадження як помилково відкритого.

19. Мотивує заяву тим, що справа є малозначною, а касаційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах можуть бути оскаржені у касаційному порядку.

(4) Доводи інших учасників справи

20. ГУ ДКС України відзиву на касаційну скаргу не подало.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Щодо процесуального статусу ГО "ДНПГО" у справі

21. Скаргу у цій справі в інтересах позивача подала ГО "ДНПГО", яка не має статусу юридичної особи та не має статуту. Від імені ГО "ДНПГО" скаргу підписала ОСОБА_8 як представник цієї організації.

22. На підтвердження правового статусу та повноважень щодо представництва інтересів позивача ГО "ДНПГО" надала суду копії таких документів :

22.1. Витягу з протоколу № 1 від 15 вересня 2014 року установчих зборів засновників цієї громадської організації (а. с. 20), згідно з яким ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 вирішили створити ГО "ДНПГО" без статусу юридичної особи для здійснення представництва та захисту прав і законних соціальних, економічних, творчих, культурних, екологічних, трудових та інших інтересів, які не суперечать законодавству України, цієї громадської організації та її членів у судах усіх рівнів і ланок, перед фізичними та юридичними особами, фізичними особами-підприємцями і субʼєктами владних повноважень;

22.2. Наказу Дніпропетровського міського управління юстиції № 381 від 15 жовтня 2014 року про прийняття повідомлення про утворення ГО "ДНПГО" відповідно до статті 16 Закону України "Про громадські обʼєднання" (а. с. 17);

22.3. Витягу з протоколу № 1 від 1 грудня 2014 року засідання Ради керівництва громадської організації стосовно вирішення питання про прийняття до лав членів ГО "ДНПГО" позивача (а. с. 19);

22.4. Документа з назвою "довіреність" за вих. № Д-01-02/09-10-15(2)/Р від 9 жовтня 2015 року, згідно з яким керівник ГО "ДНПГО" ОСОБА_8 уповноважила члена цієї організації ОСОБА_3 "представляти інтереси даної громадської організації та членів громадської організації, в тому числі своїх законних інтересів як члена громадської організації", зокрема, "в суді з усіма правами, які надано законом (зокрема ЦПК, КАС, КУпАП) позивачу, відповідачу, третій особі" (а. с. 18).

23. У касаційній скарзі ДКС України звертає увагу на те, що ГО "ДНПГО" не має процесуальної правоздатності та не може бути представником позивача у суді. Аналогічний довід був і в апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції, порушуючи підпункт "в" пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, не навів мотивів прийняття або відхилення цього аргументу.

24. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим аргументом касаційної скарги з огляду на таке.

(1.1) Щодо представництва у цивільному процесі

25. Кожен має право на свободу обʼєднання з іншими особами (пункт 1 статті 11 Конвенції).

26. Громадяни України мають право на свободу обʼєднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоровʼя населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).

27. Громадське обʼєднання - це добровільне обʼєднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України "Про громадські обʼєднання").

28. Громадське обʼєднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське обʼєднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга та третя статті 1 вказаного Закону).

29. Громадське обʼєднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу (частина пʼята статті 1 Закону України "Про громадські обʼєднання").

30. Відповідно до пунктів 3 і 7 Рекомендації CM/Rec(2007)14 Комітету МіністрівРади Європи державам-членам щодо створення та діяльності неурядових організацій від 10 жовтня 2007 року (далі - Рекомендація) неурядові організації можуть бути як неформальними обʼєднаннями або організаціями, так і обʼєднаннями або організаціями, що мають статус юридичної особи. Неурядові організації, які мають статус юридичних осіб, повинні мати ту ж правоздатність, якою зазвичай користуються інші юридичні особи, і на них повинні поширюватися ті ж зобовʼязання та санкції, що накладаються адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством, які, зазвичай, застосовуються до таких юридичних осіб.

31. З огляду на вказане правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначенні національним законодавством особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.

32. Неурядові організації повинні мати можливість вільно здійснювати свої цілі за умови, що і цілі, і засоби їх досягнення, відповідають вимогам демократичного суспільства (пункт 11 Рекомендації).

33. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України). Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

34. Права громадської організації на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб Закон "Про громадські обʼєднання" не деталізує. Відтак, такі права реалізуються відповідно до положень інших законів.

35. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до останнього, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 вказаного Закону).


................
Перейти до повного тексту