П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 372/3484/16ц
Провадження № 14-82цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Львів" на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 листопада 2017 року (судді Коцюрба О. П., Журба С. О., Лівінський С. В.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Львів" до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяна Олексіївна, про визнання недійсними рішень,
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Львів" (далі - ПАТ "АКБ "Львів") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу АриванюкТ. О. (далі - Приватний нотаріус), про визнання недійсними рішень.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 13 вересня 2010 року між ПАТ "АКБ "Львів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізолфа Україна" (далі - ТОВ "Ізолфа Україна") було укладено генеральні кредитні договори № 41 і № 42 (з подальшими змінами та доповненнями), за якими ПАТ "АКБ "Львів" надав ТОВ "Ізолфа Україна" кредитні кошти.
З метою забезпечення виконання ТОВ "Ізолфа Україна" своїх зобовʼязань перед банком за вказаними кредитними договорами 13 вересня 2010 року між ПАТ "АКБ "Львів", ТОВ "Ізолфа Україна" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки (з подальшими змінами та доповненнями).
За цим договором ОСОБА_4 взяв на себе зобовʼязання відповідати перед ПАТ "АКБ "Львів" за належне, своєчасне і повне виконання усіх зобовʼязань позичальника ТОВ "Ізолфа Україна" за укладеними з ПАТ "АКБ "Львів" генеральними кредитними договорами № 41 та № 42 від 13 вересня 2010 року.
У звʼязку із неналежним виконанням ТОВ "Ізолфа Україна" взятих на себе зобовʼязань за вказаними кредитними договорами ПАТ "АКБ "Львів" звернулося до Печерського районного суду м. Києва з позовом про стягнення коштів.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року у справі № 2-3781/12 стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ПАТ "АКБ "Львів" заборгованість за генеральними кредитними договорами № 41 та № 42 від 13 вересня 2010 року у розмірі 18 млн 600 тис. 33 грн 50 коп.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Виконати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року виявилося неможливо у звʼязку із відсутністю у боржника ОСОБА_4 майна, на яке може бути звернено стягнення, так як 27 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики.
За цим договором ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 у власність грошові кошти у сумі 2 млн грн без нарахування відсотків за користування ними, які ОСОБА_4 зобовʼязався повернути до 27 жовтня 2015 року.
27 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом.
За умовами цього договору на забезпечення належного виконання зобовʼязань, що виникають з договору позики, ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами загальною площею 1064,8 кв. м, житловою площею 326 кв. м та земельну ділянку загальною площею 0,5184 га, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_4 на праві приватної власності.
27 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (з подальшими змінами), посвідчений Приватним нотаріусом, за умовами якого ОСОБА_3 відповідно до статті 37 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) набув право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовʼязань за договором позики. Укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя став підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на предмет іпотеки.
Крім того, позивач зазначав, що договори позики, іпотеки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 грудня 2012 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 уклали після відкриття Печерським районним судом м. Києва провадження у справі № 2-3781/12.
Пізніше земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 було поділено на дві земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
27 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено ряд договорів купівлі-продажу, за умовами яких житловий будинок та земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1, було відчужено ОСОБА_5
Право власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення Приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав від 14 лютого 2013 року № 391562 - щодо житлового будинку та від 15 лютого 2013 року № 403515 - щодо земельної ділянки (далі - рішення Приватного нотаріуса № 391562 та № 403515 відповідно).
Позивач вважав, що рішення Приватного нотаріуса № 391562 та № 403515 мають бути визнані недійсними, через їхню невідповідністю вимогам чинного законодавства у звʼязку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном та порушенням його прав.
Ураховуючи зазначене, ПАТ "АКБ "Львів" просив суд визнати недійсними рішення Приватного нотаріуса № 391562 та № 403515.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 квітня
2017 року позовні вимоги ПАТ "АКБ "Львів" задоволено. Визнано недійсними рішення Приватного нотаріуса № 391562 та № 403515.
Рішення суду першої інстанції умотивовано тим, що внесення змін в частині зміни адреси місцезнаходження іпотечного майна не є нотаріальною дією з приводу набуття права власності на спірні обʼєкти нерухомого майна. Нотаріус як спеціальний субʼєкт проводить державну реєстрацію прав на нерухоме майно, набутих виключно у результаті вчинення нотаріальної дії з таким майном. Тому дії Приватного нотаріуса щодо прийняття оскаржуваних рішень про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, були протиправними у звʼязку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном, а отже, позовні вимоги обґрунтовані.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 2 листопада 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено частково: рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року скасовано, а провадження у справі закрито.
Рішення суду апеляційної інстанції умотивовано тим, що позовні вимоги ПАТ "АКБ "Львів" фактично ґрунтуються на протиправності дій Приватного нотаріуса як державного реєстратора, субʼєкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, а тому у цій справі спір про право відсутній і дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса як державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як субʼєкт владних повноважень. Ураховуючи суть спору, підстави і предмет позову та вимоги статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вказаний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У листопаді 2017 року ПАТ "АКБ "Львів" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційну скаргу умотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неповно досліджено та зʼясовано обставини справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи та помилкового закриття провадження у справі. Банк вважав, що цей спір стосується права власності на нерухоме майно, тобто цивільного права, а тому оспорювання права власності на нерухоме майно має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне, який не може бути предметом розгляду в порядку адміністративної юрисдикції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, в якому він зазначав, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому просив відмовити в її задоволенні.
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Приватного нотаріуса на касаційну скаргу, в якому він просив відмовити в задоволені касаційної скарги у звʼязку з її не обґрунтованістю та безпідставністю.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах пʼятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 30 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 13 вересня 2010 року між ПАТ "АКБ "Львів" та ТОВ "Ізолфа Україна" було укладено генеральні кредитні договори № 41 і № 42 (з подальшими змінами та доповненнями), за якими ПАТ "АКБ "Львів" надало ТОВ "Ізолфа Україна" кредитні кошти.
З метою забезпечення виконання ТОВ "Ізолфа Україна" зобовʼязань перед банком за вказаними кредитними договорами 13 вересня 2010 року між ПАТ "АКБ "Львів", ТОВ "Ізолфа Україна" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки (з подальшими змінами та доповненнями).
За цим договором ОСОБА_4 взяв на себе зобовʼязання відповідати перед ПАТ "АКБ "Львів" за належне, своєчасне і повне виконання усіх зобовʼязань позичальника (ТОВ "Ізолфа Україна") за укладеними з банком генеральними кредитними договорами № 41 та № 42 від 13 вересня 2010 року.
У звʼязку із неналежним виконанням ТОВ "Ізолфа Україна" взятих на себе зобовʼязань за вказаними кредитними договорами ПАТ "АКБ "Львів" звернулося до Печерського районного суду м. Києва з позовом про стягнення коштів.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року у справі № 2-3781/12 стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ПАТ "АКБ "Львів" заборгованість за вказаними кредитними договорами у розмірі 18 млн 600 тис. 33 грн 50 коп.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Виконати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року виявилося неможливо у звʼязку із відсутністю у боржника ОСОБА_4 майна, на яке може бути звернено стягнення.
27 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики. За цим договором ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 у власність готівкові грошові кошти у сумі 2 млн грн без нарахування відсотків за користування ними, які ОСОБА_4 зобовʼязувався повернути до 27 жовтня 2015 року.
У цей же день між зазначеними особами був укладений договір іпотеки, який посвідчено Приватним нотаріусом за реєстровим № 2650.
За умовами цього договоруна забезпечення належного виконання зобовʼязань, що виникають з договору позики, ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами загальною площею 1064,8 кв. м., житловою площею 326 кв. м. та земельну ділянку загальною площею 0,5184 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що належало ОСОБА_4 на праві приватної власності.
27 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено Приватним нотаріусом за реєстровим № 2652.
За умовами вказаного договору ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 37 Закону № 898-IV набував право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовʼязань за договором позики, а укладений між ними договір став підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на вказане нерухоме майно.
У подальшому договорами про внесення змін від 14 лютого 2013 року за реєстровим № 188 та від 15 лютого 2013 року за реєстровим № 193 до договору іпотеки від 27 грудня 2012 за реєстровим № 2650, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, були внесені зміни в частині зміни адреси місцезнаходження нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, та зазначено адресу: АДРЕСА_1.