П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2019 року
м. Київ
Справа №826/15089/17
Провадження №11-1421апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року (судді Кучма А. Ю., Коротких А. Ю., Бєлова Л. В.) у справі № 826/15089/17 за позовом ОСОБА_3 до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Відділ реєстрації, Деснянська РДА відповідно), Деснянської РДА, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про зобовʼязання вчинити певні дії і
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу реєстрації, Деснянської РДА, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила зобовʼязати Відділ реєстрації внести необхідні зміни до реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у березні 2017 року ОСОБА_3 дізналася про те, що квартира АДРЕСА_1, в якій вона проживає з 1984 року, виставлена на продаж, у звʼязку з чим звернулася до ЖЕД-306 (житлово-експлуатаційна дільниця) з проханням надати інформацію про оформлення прав на квартиру та реєстрацію проживання в ній інших осіб. Проте у наданні запитуваної інформації їй було відмовлено через зняття її з реєстрації проживання з 21 грудня 2016 року. Підставами зняття ОСОБА_3 з реєстрації стало звернення її сина - ОСОБА_4 із заявою до Відділу реєстрації про зняття позивача з реєстрації місця проживання, оскільки позивач втратила право користування квартирою на підставі договору дарування частини квартири від 09 листопада 2012 року (далі - договір дарування). Водночас у цьому договорі зазначено, що обдарованим відома обставина щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у зазначеній квартирі. На думку позивачки, договір дарування не містить положень припинення її права користування житлом або зобовʼязання знятися з реєстрації місця проживання. Крім того, ОСОБА_4 подав заяву про зняття позивача з реєстрації як її представник, однак вона не наділяла свого сина повноваженнями вчиняти дії від свого імені. З огляду на те, що у позивача немає іншого житла, крім квартири, в якій вона проживає, тому, на її думку, зняття з реєстрації позбавляє її права на житло.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24 липня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 вересня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, представник позивача - ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог представник позивача зазначив, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України, проте природа спірних правовідносин є іншою, зокрема в цій справі посадова особа Відділу реєстрації вийшла за межі своїх повноважень, оскільки не мала права приймати заяву про зняття позивача з реєстрації від особи, яка на це не уповноважена. Тобто державний реєстратор не перевірила повноваження ОСОБА_4, чим порушила статтю 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". З огляду на те, що спірні правовідносини стосуються неправомірності дій субʼєкта владних повноважень щодо зняття особи з реєстрації місця проживання, то цей спір є публічно-правовим і підлягає вирішенню адміністративним судом.
Ухвалою від 02 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 07 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у звʼязку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01).
У відзиві на касаційну скаргу Деснянська РДА вказує на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що спірні правовідносини стосуються права користування і розпорядження квартирою, в якій проживає ОСОБА_3 Тобто предметом спору в цій справі є майнові права позивача, а позовні вимоги до відповідачів є похідними від них. Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 16 травня та 20 червня 2018 року (справи № 337/2535/2017, № 808/6982/15 відповідно).
Треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу зазначають, що Київський апеляційний адміністративний суд дійшов правильного висновку про те, що цей спір не має ознак публічного-правового, оскільки спірні правовідносини виникли щодо права користування квартирою АДРЕСА_1. Зазначені обставини підтверджуються тим, що Деснянським районним судом міста Києва прийнято рішення від 31 жовтня 2018 року у справі № 754/3933/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Деснянська РДА, про визнання права користування житлом. Цим місцевим судом розглядається ще один спір, у якому предметом позову є визнання обовʼязкової участі у спадщині (справа № 754/13862/17).
Відділ реєстрації відзив на касаційну скаргу не надіслав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим 30 січня 2006 року Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської РДА, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 у рівних долях.
На підставі договору дарування, укладеного 09 листопада 2012 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 як дарувальниками та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як обдарованими, ОСОБА_4 набув право власності на 1/10 частину квартири, а ОСОБА_5 - на 5/10 її частин.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 29 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчуком Є. Ю., ОСОБА_4 успадкував після смерті свого батька ОСОБА_7 1/5 частину квартири.
За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07 грудня 2017 року № 106608243 право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частини, за ОСОБА_4 у розмірі 1/2 частини.
14 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Відділу реєстрації із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у звʼязку з тим, що вона втратила право користування житловим приміщенням відповідно до договору дарування частини квартири від 09 листопада 2012 року.
На підставі зазначеної заяви відповідач зняв ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання, про що повідомив її листом від 15 березня 2017 року № 102-102/П-334-738.
Вважаючи дії відповідачів протиправними, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. У цій справі спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою, в якій проживає позивачка. Оскільки між сторонами в цій справі наявний спір про право, то справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Вирішуючи питання предметної юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субʼєктів владних повноважень.