П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 639/6868/17
Провадження № 14-87цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ЛященкоН. П.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018року (судді Кісь П. В., Бровченко І. О., Бурлака І. В.) у справі за скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанови державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Негруці Юрія Сергійовича, заінтересована особа - ОСОБА_6,
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеною скаргою, в подальшому остаточно уточнивши свої вимоги, просили визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Негруці Ю. С. (далі - Державний виконавець) про відкриття виконавчого провадження № 54646366 та № 54646256 від 7 вересня 2017 року, постанову від 27 вересня 2017 року про накладення на боржника ОСОБА_3 штрафу на користь держави в розмірі 1 тис. 700 грн за виконавчим провадженням № 54646366, постанову від 18 жовтня 2017 року про накладення на боржника ОСОБА_3 штрафу на користь держави в розмірі 3 тис. 400 грн за виконавчим провадженням № 54646366, постанову від 27 вересня 2017 року про накладення на боржника ОСОБА_4 штрафу на користь держави у розмірі 1 тис. 700 грн за виконавчим провадженням № 54646256, постанову від 18 жовтня 2017 року про накладення на боржника ОСОБА_4 штрафу на користь держави в розмірі 3 тис. 400 грн за виконавчим провадженням № 54646256.
На обґрунтування скарги заявники зазначають, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 вересня 2013 року у цивільній справі № 2-437/11, яке набрало законної сили 6 травня 2014 року, усунено перешкоди ОСОБА_6, ОСОБА_7 у володінні та розпорядженні належним їм на праві власності нерухомим майном.
На виконання цього рішення було видано виконавчий лист, який представник стягувача (ОСОБА_6.) 15 липня 2014 року подав до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.
Проте у строки, передбачені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), який діяв на час предʼявлення стягувачем виконавчого листа до виконання, виконавчого провадження не було відкрито, як і не проведено виконавчих дій щодо виконання вказаного судового рішення, які державний виконавець зобовʼязаний провести протягом двох місяців з дня відкриття провадження у справі.
Через три роки з дня предʼявлення виконавчого документа до виконання державний виконавець 7 вересня 2017 року виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень № 54646256 та № 54646366.
Однак про примусове виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 вересня 2013 року боржникам стало відомо 7 листопада 2017 року після ознайомлення з постановами від 28 жовтня 2017 року про накладення штрафу, копії постанов про відкриття виконавчого провадження від 7 вересня 2017 року боржники отримали лише 28 грудня 2017 року.
Заявники вважають, що їх права були порушені, оскільки на час відкриття державним виконавцем 7 вересня 2017 року виконавчих проваджень № 54646256 та № 54646366 закінчились усі строки з примусового виконання судового рішення від 27 вересня 2013 року.
У звʼязку із цим боржникизвернулися до суду за захистом своїх прав та інтересів і просять скасувати оскаржувані постанови.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 5 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано неправомірними та скасовано оскаржувані постанови Державного виконавця.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у Державного виконавця не було підстав для відкриття виконавчого провадження, адже представником стягувача в липні 2014 року не було надано державному виконавцю належних документів, які б підтверджували його повноваження як представника стягувача, оскільки в довіреності, доданій до заяви про відкриття виконавчого провадження, замість прізвища представника "ОСОБА_8" зазначено прізвище "ОСОБА_8", а у виконавчому листі замість прізвища стягувача "ОСОБА_6" вказано прізвище "ОСОБА_6".
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано і поставлено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині вимог про визнання неправомірними та скасування постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 7 вересня 2017 року № 54646366 та № 54646256. Провадження у справі в іншій частині скарги закрито.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявність відповідних описок у довіреності та виконавчому документі не є безумовною підставою для скасування постанов про відкриття виконавчого провадження. Крім того, представник стягувача надав докази про виправлення відповідних описок. Натомість скаржники не довели, що відкриття виконавчого провадження з порушенням строків щодо прийняття цього рішення за умови звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження в межах установлених законом строків є порушенням їхніх прав та підставою для скасування цих постанов. Провадження у справі в решті вимог скарги, а саме щодо оскарження постанов Державного виконавця про накладення штрафу на боржників, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2018 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року та залишити в силі ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 5 лютого 2018 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду апеляційної інстанції є необґрунтованим та не відповідає обставинам у справі, а саме: суд апеляційної інстанції не врахував, що на час прийняття Державним виконавцем оскаржуваних постанов закінчились усі строки з примусового виконання рішення суду від 27 вересня 2013 року. А оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження не були направлені скаржникам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення. Крім того, скаржники зазначали, що рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 вересня 2013 року вони виконали ще в грудні 2017 року. На переконання заявників, розʼєднання вимог скарги в частині визнання неправомірними та скасування постанов Державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та постанов про накладення штрафів за невиконання рішення суду є незаконним, оскільки оскарження зазначених постанов не може розглядатись окремо.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження.
У лютому 2019 року від ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила залишити касаційну скаргу без задоволення у звʼязку з її необґрунтованістю, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах пʼятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.