П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 823/591/16
Провадження № 11-1241апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс Плюс" (далі - ТОВ "ВП "Імпульс Плюс") на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (суддя Гаврилюк В. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року (у складі колегії суддів Кузьмишиної О. М., Глущенко Я. Б., Пилипенко О. Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" (далі - ТОВ "Айова") до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області
(далі - Тальнівське РУЮ), Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Тальнівська РДА), треті особи: ТОВ "ВП "Імпульс Плюс", ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2016 року ТОВ "Айова" звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 22 лютого 2016 року № 28362966 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,41 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за ТОВ "ВП "Імпульс Плюс".
Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року,позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 22 лютого 2016 року № 28362966.
Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2017 року ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 рокута закрити провадження у справі, оскільки вважає, що за своїм характером спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 жовтня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2006 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ "Айова" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у платне користування строком на 10 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 2,41 га, кадастровий номер НОМЕР_1, і яка належить орендодавцю на праві власності.
06 вересня 2006 року вказаний договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської районної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру за №040679300306.
26 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Айова" укладено додатковий договір № 106 до основного договору оренди від 20 травня 2006 року, за умовами якого строк його дії становить 5 років і обчислюється з моменту його державної реєстрації. Цей договір зареєстровано у Головному управлінні Держкомзему в Черкаській області 03 грудня 2012 року про що у Державному реєстрі земель зроблено відповідний запис № 712408364008335.
З даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обʼєктів нерухомого майна вбачається, що 22 лютого 2016 року (під час дії попереднього договору) державним реєстратором Тальнівського РУЮ прийнято рішення № 28362966 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки загальною площею 2,41 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за іншим субʼєктом господарювання - ТОВ "ВП "Імпульс Плюс".
Підставою для реєстрації права оренди зазначеної земельної ділянки слугував укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" договір оренди землі від 15 вересня 2015 року № 137.
Вважаючи рішення державного реєстратора з подвійної реєстрації договору оренди земельної ділянки протиправним і таким, що прийняте з порушенням вимог Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Земельного кодексу України, Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі", позивач просить його скасувати, у звʼязку із чим звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції й аргументи, наведені у запереченні, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.