ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 1411/3467/12
Провадження № 14-594цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"),
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Газбудкомлект" (далі - ТОВ ВКФ "Газбудкомлект"), ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ПАТ "Дельта Банк"
на постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.
у цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 333 544,67 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 27 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого, а також з урахуванням укладеної 31 серпня 2010 року додаткової угоди до цього кредитного договору, банк надав позичальнику, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", грошові кошти (транші) у межах загальної суми 9 933 989,67 грн на строк до 26 листопада 2010 року, а позичальник зобовʼязався повернути отримані в кредит кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 23 % річних у строки, передбачені договором.
27 лютого 2009 року між банком з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з іншої сторони, укладено з кожним окремо договори поруки, а також 31 серпня 2010 року додаткові угоди до цих договорів, згідно із якими поручителі зобовʼязалися відповідати солідарно кожен окремо з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" перед кредитором за виконання позичальником умов кредитного договору від 27 листопада 2007 року.
Станом на 10 жовтня 2012 року утворилася заборгованість за кредитним договором, яку ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4
Судом першої інстанції справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 листопада 2007 року у розмірі 9 333 544,67 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальник порушив взяті за кредитним договором, забезпеченим порукою, зобовʼязання щодо своєчасного погашення кредиту, тому є підстави для солідарного стягнення з боржника та поручителів заборгованості за кредитним договором.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором та закрито провадження у справі в цій частині.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на порушення вимог статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), а також статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) щодо віднесення розгляду в порядку господарського судочинства спорів між юридичними особами та недопущення обʼєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не врахував, що спір між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вказана постанова апеляційного суду мотивована тим, що предʼявлення, в тому числі й до поручителів у жовтні 2012 року вимог про солідарне стягнення в судовому порядку кредитної заборгованості, відбулося після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) строку дії поруки, у звʼязку із чим порука за укладеними з ОСОБА_3, ОСОБА_4 27 лютого 2009 року договорами порукиприпинилася.
У травні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" та направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" про стягнення заборгованості за кредитним договором
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до вимог статей 543, 554 ЦК України кредитору надано можливість предʼявити в порядку цивільного судочинства свої вимоги одночасно до всіх солідарних боржників, зокрема як до фізичної особи - позичальника, так і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, як таких, що взаємоповʼязані між собою і їх окремий розгляд є неможливий.
У травні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року, якою скасовано рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ухвалено нове рішення про відмову в позові в цій частині, у якій просило скасувати зазначену постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в позові ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що у договорах поруки встановлені строки їх виконання тривалістю три роки, тому порука припиняється саме зі спливом цього строку. За таких обставин, правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 559 ЦК України та припинення поруки відсутні.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою цього ж суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, наведені в касаційних скаргах та матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3, ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Перевіряючи законність постанови апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - субʼєктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно субʼєктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Апеляційний суд вважав, що справа в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому закрив провадження у справі в цій частині позову.
ОднакВелика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками з огляду на таке.
У поданому у жовтні 2012 року до суду позові ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", заявило вимоги до таких відповідачів: позичальника за кредитним договором, яким є юридична особа - ТОВ ВКФ "Газбудкомплект", та поручителів, якими є фізичні особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4
ЦК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобовʼязань боржником, які є видами забезпечення виконання зобовʼязання.
Таке забезпечувальне зобовʼязання має акцесорний, додатковий до основного зобовʼязання характер і не може існувати саме по собі.
Одним із видів акцесорного зобовʼязання є порука.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовʼязку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовʼязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути обʼєднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно повʼязані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке обʼєднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно повʼязаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обовʼязок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобовʼязання.
Наслідки солідарного обовʼязку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право предʼявити боржникові вимогу у повному обсязі. До предʼявлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обовʼязок будь-кому із них на свій розсуд.
Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обовʼязок, на зворотну вимогу.
У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у звʼязку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобовʼязання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку послався апеляційний суд, не допускалося обʼєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.