Постанова
Іменем України
13 березня2019 року
м. Київ
справа № 607/11284/17-ц
провадження № 61-40627 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.
суддів: Гулька Б. І., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Тернопільська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Тернопільської міської ради на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач О. І.,
ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності на спадкове майно.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті матері - ОСОБА_4 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та
15 серпня 2017 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1.
За життя матері належало господарське приміщення - кладова у сараї (хліву) по АДРЕСА_1, якою вона користувалась з моменту вселення у належну їй квартиру, однак під час оформлення права власності на квартиру, Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації не внесло відповідний запис в технічний паспорт про наявність у власності ОСОБА_4 зазначеної кладової, яка є складовою частиною квартири, право власності на яке, на його думку, перейшло матері одночасно з приватизацією квартири.
Посилаючись на те, що відсутність у свідоцтві про право власності на спадщину за заповітом від 15 серпня 2017 року відомостей про перехід до нього права власності на кладову по АДРЕСА_1 порушує його права на володінням цим нежитловим приміщенням, а іншого способу захисту, окрім предʼявлення позову до суду про визнання за ним права власності на це майно не існує, просив визнати за ним право власності на кладову у сараї по
АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 16 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав допустимих доказів на підтвердження того, що спірне нежитлове приміщення належало його матері на праві приватної власності, а відтак відсутні підстави вважати, що це майно входило до складу спадщини після її смерті. Крім того, матеріли справи не містять відомостей про відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на приміщення кладової по АДРЕСА_1, що є підставою для звернення до суду з вимогами про визнання права власності на спадкове майно.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано за ОСОБА_1 право на спадкове майно - приміщення хліву, розташоване третім у загальному приміщенні під літерою "Б" по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Аналізуючи обставини справи апеляційний суд дійшов висновку, що за життя ОСОБА_4 користувалась господарським приміщенням, яке було приналежністю квартири НОМЕР_1 з часу її отримання. Із-за нечітких законодавчих положень, які були підставою для набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру, у її правовстановлюючому документі: договорі купівлі-продажу квартири та в технічному паспорті на квартиру не зазначено господарське приміщення в приміщенні хліва під літерою "Б" по АДРЕСА_1 як приналежність займаної нею квартири НОМЕР_1, а тому воно, як складова частина обʼєкта нерухомості не увійшло до складу спадкового майна ОСОБА_4За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та не суперечить вимогам закону.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі Тернопільська міська рада, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що задовольняючи позов апеляційний суд не врахував відсутність порушеного права при спадкуванні майна, оскільки позивач отримавши право власності на майно, що належало спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу
від 10 грудня 1991 року, безперешкодно реалізовує право спільної власності на допоміжне приміщення. Зазначене нежитлове приміщення не є окремим обʼєктом цивільних прав, про що свідчить копія генерального плану (схеми), відповідно до якого спірне приміщення сарай (хлів) позначено літерою "Б" у складі будинковолодіння по АДРЕСА_1, що підтверджує його статус як допоміжного, яке передається у власність квартиронаймачів безоплатно та окремо приватизації не підлягає. За таких обставин визнання за позивачем права власності на допоміжне приміщення у порядку спадкування не відповідає вимогам закону.
Станом на дату розгляду цієї справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Тернопільської міської ради та витребувано справу з суду першої інстанції.
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі пʼяти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4, яка за життя склала заповіт, яким заповідала позивачеві квартиру АДРЕСА_1, що належала їй підставі договору купівлі-продажу від 09 грудня 1991 року, укладеного між нею та виконком Тернопільської міської ради народних депутатів.
15 серпня 2017 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1
Відповідно до генерального плану будівлі по АДРЕСА_1
від 26 березня 1974 року, сарай з кладовками (у кількості 9 штук) зазначений під літерою "Б".
За життя ОСОБА_4 користувалася кладовою, розміщеною в сараї, який знаходиться у дворі будинку АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою житлово-експлуатуючої організації Державного підприємства "Комунальник-2" від 06 серпня 2008 року
Мешканцям зазначеного будинку при приватизації квартир видавалися реєстраційні посвідчення, в яких вказувалися під літерою "А" квартира та її площа, під літерою "Б" сарай або господарське приміщення. В договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 09 грудня 1991 року, укладеного між ОСОБА_4 та виконкомом Тернопільської міської ради народних депутатів, а також у реєстраційному посвідченні на квартиру АДРЕСА_1 не зазначено сарай площею 11,6 кв.м під літерою "Б".