Постанова
Іменем України
28 березня 2019 року
м. Київ
справа № 755/8931/17
провадження № 61-1053св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Платинум Банк",
треті особи: ОСОБА_5, Швець Людмила Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Баховського Михайла Михайловича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 вересня 2017 року у складі судді Астахової О. О. та ухвалу Апеляційного міста Києва від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Немировської О. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк"), треті особи: ОСОБА_5, Швець Л. С., про зміну умов договору кредиту та визнання договору іпотеки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2015 року з метою здійснення реструктуризації заборгованості за кредитним договором сторонами було укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит.
Позивач вважає, що пункт 2 цього додаткового договору не відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме статті 11 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг". Оскільки, розмір залишку кредиту на момент реструктуризації мав бути визначений в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту.
Крім того, позивач протягом червня 2015 року - травня 2017 року сплатив на користь відповідача кошти в розмірі 125 441,70 грн, виконав основне зобовʼязання, а відтак договір іпотеки слід вважати припиненим.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_4 просив змінити пункт 2 додаткового договору від 19 червня 2015 року до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5, виклавши його в наступній редакції: "На дату укладання цього Додаткового договору сума фактичної заборгованості Позичальника перед Кредитором за Кредитом, з урахуванням консолідації простроченої суми Кредиту із залишком заборгованості за кредитом та попередньо погашеної заборгованості за Кредитом, становить 125 441,70 грн"; визнати припиненим договір іпотеки від 01 листопада 2007 року, укладений між ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ШвецьЛ. С., внесений до державного реєстру іпотек відносно квартири АДРЕСА_1, у звʼязку із виконанням основного зобовʼязання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги щодо зміни умов пункту 2 додаткового договору до іпотечного договору є необґрунтованими і недоведеними, оскільки істотного порушення договору відповідачем або інших підстав для зміни договору за рішенням суду, не встановлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору іпотеки припиненим, місцевий суд виходив з того, що згідно з розрахунком заборгованості за договором про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року станом на 25 вересня 2017 року у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наявна заборгованість.
Ухвалою Апеляційного міста Києва від 01 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками Дніпровського районного суду м. Києва про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки здійснювати реструктуризацію боргу у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, вираженого в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту є правом банку, а не його обовʼязком.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - адвокат Баховський М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що визначений у пункті 2 додаткового договору від 19 червня 2015 року розмір фактичної заборгованості позичальників перед кредитором повинен був бути виражений у гривнях за курсом, що діяв на момент укладання додаткового договору, а не у доларах США. Судами не надано належної оцінки тому факту, що положеннями Закону України "Про захист прав споживачів" визначено правила реалізації процедури реструктуризації заборгованості за кредитним договором, які не були дотримані ПАТ "Платинум Банк".
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:
Суди встановили, що 01 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Міжнародний іпотечний банк", правонаступником якого є ПАТ "Платинум Банк", та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладений договір про іпотечний кредит, за умовами якого позичальники отримали кредит у сумі 75 000 дол. США строком на 180 місяців зі сплатою 12,50 процентів річних за користування ним.
Відповідно до іпотечного договору від 01 листопада 2007 року укладеного між банком та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Л. С., внесеного до державного реєстру іпотек, іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку житлову нерухомість, а саме: квартиру АДРЕСА_1
19 червня 2015 року між ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 з метою здійснення реструктуризації заборгованості за кредитним договором укладений додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року, за умовами якого був змінений розмір щомісячного платежу, на період з 21 червня 2015 року по 20 грудня 2015 року, зменшений розмір процентів за користування кредитом на вказаний період, змінений порядок погашення заборгованості за кредитом та нарахування процентів за користування кредитом (пункт 1 додаткового договору).