Постанова
Іменем України
28 березня 2019 року
м. Київ
справа №336/6682/17
провадження №61-43377св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2018 року у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року у складі суддів Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М., та касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" на постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року у складі суддів Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,
ВСТАНОВИВ :
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (далі - ТОВ "ДІЄСА"), в якому просив: звільнити його з займаної посади у відповідача за власним бажанням починаючи з 19 липня 2016 року та видати йому трудову книжку, в якій здійснити відповідний запис про звільнення та провести повний розрахунок; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку виконання рішення суду в сумі 23911,72 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку звільнення в сумі 23472,64 грн, а також компенсацію моральної шкоди в сумі 20000 грн, що разом складає 67384,36 грн.
Позов мотивовано тим, що позивач з 01 серпня 2009 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наказом № 143-к від 08 квітня 2015 року його було відсторонено від роботи у звʼязку із виявленим фактом нестачі товарно-матеріальних цінностей.
11 квітня 2016 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в звʼязку з незаконним відстороненням від роботи за період з 09 квітня 2015 року по 31 травня 2016 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року, позов було задоволено частково, з відповідача стягнуто на користь позивача 19 380 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5000 грн моральної шкоди. вказане рішення було залишено без змін.
Вказане судове рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу виконано лише 01 листопада 2017 року, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку з дати набрання чинності рішення суду з 07 грудня 2016 року по 01 листопада 2017 року. (дата закриття виконавчого провадження в звʼязку з повним розрахунком) в розмірі 23911,72 грн за 329 днів прострочення.
Крім того, позивач посилається на те, що за поданою ним заявою про звільнення від 30 березня 2016 року, відповідач його не звільнив і не видав трудову книжку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги про звільнення позивача з займаної посади за власним бажанням, починаючи з 19 липня 2016 року та видачу йому трудової книжки, в якій здійснити відповідний запис про звільнення та здійснити повний розрахунок; а також стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку звільнення є доведеними, однак задоволенню не підлягають у звʼязку з пропуском строку позовної давності.
Відмовляючи у задоволені позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку виконання рішення суду в сумі 23 911,72 грн, суд першої інстанції виходив з того, що до даних правовідносин не можуть застосовуватись вимоги статті 236 КЗпП України, оскільки рішення суду, з яким позивач повʼязує підстави для стягнення середнього заробітку, було постановлено не за результатами розгляду трудового спору про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 18липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду у розмірі 23 911,72 грн скасовано, з ухваленням у цій частині нового рішення.
Стягнуто з ТОВ "ДІЄСА" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за невиконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року в розмірі 23 911,72 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог про звільнення з займаної посади за власним бажанням, видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за затримку звільнення, за пропуском строку звернення з позовом до суду, оскільки про застосування такого було заявлено ТОВ "Дієса" у відзиві на позовну заяву. Оскільки позивачу відмовлено у цій частині позовних вимог, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанціїї не погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення та виходив з того, що вказані вимоги підлягають задоволенню, оскільки судовим рішенням встановлено факт, що в порушення статті 46 КЗпП України роботодавець з власної ініціативи без законних підстав відсторонив позивача від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, у звʼязку з чим, останній має право на стягнення середнього заробітку за період невиконання вказаного рішення суду.
У касаційній скарзі, ОСОБА_4, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог за пропуском строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій не врахували, що закон повʼязує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум, а не з моменту коли особа дізналася про відсутність розрахунку. Сам факт звільнення презюмується з останнього дня роботи згідно чинного законодавства при відпрацьовуванні 14 днів чи в день надходження заяви про звільнення при відсутності відпрацювання. Відсутність відмітки про звільнення в трудовій книжці та відсутність наказу про звільнення свідчить лише про відсутністьвчинення роботодавцем дій, передбачених законодавством. Та у будь-якому разі не є підтвердженням факту продовження трудових відносин. Судами не враховано, що відповідач не провів та не оформив звільнення позивача за поданою ним заявою.
У касаційній скарзі, ТОВ "ДІЄСА", не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період невиконання судового рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 236 КЗпП України, оскільки рішення суду, з яким позивач повʼязує підстави для стягнення середнього заробітку, було постановлено не за результатами розгляду трудового спору про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Позивач не поновлювався на роботі під час незаконного звільнення та не був переведений на іншу роботу, тому не має право на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
У відзиві на касаційну скаргу позивача, ТОВ "ДІЄСА" не погодилось з його доводами, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Просило скасувати постанову апеляційного суду за касаційною скаргою товариства і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ДІЄСА", позивач не погодився з його доводами, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Послався на відсутність правових підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.