Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 494/164/17
провадження № 61-40422 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Гулька Б. І., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року у склад судді Дєткова О. Я. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона з дитинства проживала та зареєстрована у АДРЕСА_1, який належав на праві спільної сумісної власності її батькам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина на Ѕ частину вказаного житлового будинку, яку у рівних частках успадкували вона, її батько - ОСОБА_3 та брат - ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько, після смерті якого відкрилась спадщина на 2/3 частини спірного будинковолодіння, однак ОСОБА_2, не зважаючи на те, що вона після смерті матері фактично прийняла 1/6 частину спірного майна,
26 серпня 2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на весь будинок.
Крім того, їй стало відомо про наявність свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 серпня 2005 року, виданого ОСОБА_2, відповідно до якого відповідач успадкував грошові внески з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями, що знаходяться в Березівському відділенні Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Посилаючись на те, що на момент відкриття спадщини після смерті матері вона, будучи неповнолітньою, фактично прийняла спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, просила визнати недійсними видане відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26 серпня 2005 року щодо 1/6 частини будинку АДРЕСА_1, а також свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 серпня 2005 року, видане ОСОБА_2
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 23 листопада
2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після смерті матері
ОСОБА_1 вона успадкувала спірний будинок в рівних частках з іншими спадкоємцями.
Додатковим рішенням Березівського районного суду Одеської області
від 07 грудня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Березівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач у встановленому законом порядку із заявою про прийняття спадщини не зверталася, заповіт, виданий на імʼя ОСОБА_2 не оскаржувала. Крім того, позивач не оскаржувала свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 серпня
1988 року, видане після смерті матері її батьку ОСОБА_3, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Узагальнені зміст та доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року і постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позову суди не звернули увагу, що позовні вимоги вона обгрунтовувала порушенням її права на спадщину після смерті матері. Суди не урахували її доводи, що на той момент вона була неповнолітньою та проживала у спірному будинку, а відтак вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері. На підтвердження позовних вимог вона просила витребувати з Одеського державного нотаріального архіву належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4, однак суд в ухвалі про витребування зазначених документів вказав дошлюбне прізвище її матері - "ОСОБА_1", у звʼязку з чим надійшла відповідь про відсутність такої спадкової справи, а повторно подане нею клопотання залишилось судами без реагування.
Касаційна скарга не містить доводів, що зводяться до незгоди з висновками суду про відмову у задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 серпня 2005 року, виданого ОСОБА_2, а тому судові рішення в цій частині не підлягають перегляду (статті 400 ЦПК України).
Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі пʼяти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є дочкою
ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.
26 серпня 2005 року ОСОБА_2 (брат позивача) отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, яка складається з грошових внесків з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями, що знаходяться в Березівському відділені № 3166ВАТ "Державний ощадний банк України" в м. Березівка Березівського району Одеської області на рахунка
НОМЕР_2, НОМЕР_3, що належали померлому, а також свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті свого батька - ОСОБА_3, яке складається з житлового будинку з господарчими будівлями АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 серпня 1988 року.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно зі статтею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першою-третьою, пʼятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої, пʼятої та шостої статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.