Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 363/535/16-ц
провадження № 61-41466св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8,
треті особи: Вишгородська міська рада, орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, служба у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації, міграційна служба Вишгородського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на постанову апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Фінагеєва В. О., та касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У лютому 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та просили: - виселити ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1; - зняти з реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7; - вселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1; - поновити місце реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за вказаною адресою.
Позовна заява мотивована тим, що вони проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1 як члени сімʼї наймача ОСОБА_10, яка була матірʼю ОСОБА_5
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року за позовом ОСОБА_10 їх визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_10 одноособово приватизувала вказану квартиру.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 травня 2003 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2002 року скасовано, справу передано на новий розгляд.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_10 померла, її правонаступником є ОСОБА_11
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2003 року позов ОСОБА_11 задоволено, визнано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування спірною квартирою.
24 листопада 2003 року ОСОБА_11 уклала з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Справа про визнання позивачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, переглядалася судами неодноразово.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 березня 2011 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_11 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартири АДРЕСА_1 відмовлено.
У 2012 році позивачі звернулися з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_7, Вишгородської міської ради та просили визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 24 листопада 2003 року, виселити з квартири ОСОБА_7 та її неповнолітніх дітей, визнати розпорядження Вишгородської міської ради "Про безоплатну передачу у власність ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_1" та свідоцтво про право власності на квартиру, видане на імʼя ОСОБА_10, недійсними.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_13; визнано недійсним та скасовано розпорядження Вишгородської міської ради "Про безоплатну передачу у власність ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_1"; визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на імʼя ОСОБА_10
У задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року в частині відмови у виселенні скасовано та ухвалене нове рішення про виселення ОСОБА_7 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
На виконання вказаного рішення апеляційного суду видано виконавчий лист та відділом державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області відкрито виконавче провадження № 38720502.
Рішення апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2013 року не виконується, оскільки ОСОБА_7 разом зі своїми дітьми ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не звільняє спірне житлове приміщення та чинить перешкоди виконанню судового рішення в примусовому порядку, тому позивачі просили позов задовольнити.
Справа судами переглядалася неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами їх права на звернення до суду за захистом права користування спірним житловим приміщенням, оскільки воно є власністю державного житлового фонду.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися з апеляційною скаргою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року скасовано, позов задоволено частково.
Вселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1.
Виселено ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що у ОСОБА_8, яка є донькою ОСОБА_7 та онукою ОСОБА_13, у звʼязку з визнанням договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, відсутні правові підстави для проживання у ній, тому відповідно до статей 109, 116 ЖК Української РСР ОСОБА_8 підлягає виселенню з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
У виселенні неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відмовлено, оскільки вони не є учасниками справи та їх батьків не залучено до участі у справі у якості законних представників.
У звʼязку з відновленням в судовому порядку права позивачів на користування спірним житловим приміщенням як членів сімʼї наймача ОСОБА_10, вони підлягають вселенню до квартири АДРЕСА_1.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2018 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили постанову апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області.
Касаційна скарга ОСОБА_8 мотивована тим, що її родина на законних підставах вселилася та проживає у спірній квартирі. Позивачами не доведено, що спірна квартира належить їм на праві власності, тому звернення до суду є безпідставним. Окрім того, ними пропущено позовну давність.
ОСОБА_7 в обґрунтування касаційної скарги зазначає, що спірна квартира після визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу від 24 листопада 2003 року та скасування розпорядження Вишгородської міської ради від 14 липня 2002 року набула статусу квартири державного житлового фонду. Виключно власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, тому позивачі не мали правових підстав звертатися до суду з цим позовом.
У серпні 2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у звʼязку з незалученням вказаних осіб до участі у справі у якості відповідачів, є помилковим, оскільки їх інтереси в суді представляла їх мати - ОСОБА_7, представник органу опіки та піклування Вишгородської міської ради та служба у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації.
ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просила залишити її без задоволення.
Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є дітьми ОСОБА_14 та онуками ОСОБА_13