ПОСТАНОВА
Іменем України
28 березня 2019 року
Київ
справа №806/2036/15
адміністративне провадження №К/9901/8306/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження Новоград-Волинської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Нагірняк М.Ф. від 22 червня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Одемчука Є.В., суддів Бучик А.Ю., Майора Г.І. від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросоюз" до Новоград-Волинської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкового повідомлення - рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросоюз" (далі - позивач/Товариство) звернулося до суду з позовом до Новоград-Волинської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач/Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 травня 2015 року №0004602200.
Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року, позов Товариства задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ "АТД Сервіс") є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а тому позивач правомірно та у відповідності до положень статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У доводах касаційної скарги зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які встановлюють порядок формування податкового кредиту з ПДВ, прийняття рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Вважає, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки позивачем не надано товарно-транспортних накладних та сертифікатів відповідності, які б підтверджували транспортування відсіву і щебеню на склад покупця та їх походження. Крім того згідно аналізу податкової звітності встановлено відсутність у ТОВ "АТД Сервіс" трудових ресурсів, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення господарської діяльності підприємства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобовʼязань та податкового кредиту з ПДВ за жовтень і листопад 2014року складено акт 27 квітня 2015 року №487/22-00/31191922, в якому відображено висновок про порушення позивачем положень пункту 198.6 статті 198 ПК України, у звʼязку з чим занижено ПДВ у листопаді 2014 року на суму 6295,00 грн.
До наведених висновків Інспекція дійшла, виходячи з того, що господарські операції з контрагентом ТОВ "АТД Сервіс" (щодо придбання щебеневої продукції і транспортних послуг по її перевезенню) не спричинили настання реальних правових наслідків з огляду на сукупність обставин, які наведені вище та покладені в основу мотивів касаційної скарги.
На підставі акту перевірки відповідачем 15 травня 2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0004602200, яким збільшено Товариству суму грошового зобовʼязання з ПДВ у розмірі 9443 грн., в тому числі 6295 грн. основного платежу та 3148 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).
Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобовʼязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повʼязаних з визначенням обʼєктів оподаткування та/або податкових зобовʼязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повʼязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобовʼязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звʼязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звʼязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звʼязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.