ПОСТАНОВА
Іменем України
28 березня 2019 року
Київ
справа №808/1006/17
адміністративне провадження №К/9901/27765/18
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Запорізької обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №11-1301 від 30 червня 2016 року.
Позов обґрунтовано тим, що середньоринкова вартість належного йому автомобіля становить менше ніж 750 мінімальних заробітних плати станом на 15 грудня 2016 року, тому відсутні правові підстави для нарахування йому у 2016 році цього податку.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Запорізької обʼєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №11-1301 від 30 червня 2016 року, яким ОСОБА_4 визначено податкове зобовʼязання по транспортному податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн. за 2016 рік.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що середньоринкова вартість автомобіля позивача є меншою, ніж мінімально встановлений розмір ринкової вартості, визначений положеннями ст. 267 Податкового кодексу України, що в свою чергу свідчить про те, що автомобіль позивача у 2016 році не був обʼєктом оподаткування транспортним податком та як наслідок в нього відсутній обовʼязок по сплаті такого податку у 2016 році.
Поряд з вказаним, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції при вирішенні спору по суті також дійшов висновку, щодо безпідставності нарахування податковим органом податкового зобовʼязання з транспортного податку у 2016 році з огляду на положенням пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року рішення суду першої інстанції було змінено у мотивувальній частині, з огляду на те, що висновок Запорізького окружного адміністративного суду по суті вирішення позовних вимог є правильним. Проте судом помилково вказано щодо безпідставності нарахування податковим органом податкового зобовʼязання з транспортного податку у 2016 році на підставі вимог пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, оскільки Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" законодавець передбачив норму-виключення, оскільки чітко сформулював, що транспортний податок з фізичних осіб, повинен застосовуватись з 01 січня 2016 року.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає, що обʼєктом оподаткування є транспортний засіб, що належить позивачу, а тому у відповідності до вимог положень Податкового кодексу України оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та не підлягає скасуванню.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу, позивач просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Разом з тим, позивачем подано клопотання про закриття касаційного провадження, обґрунтоване тим, що за чинним процесуальним законом судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.
Вирішуючи клопотання позивача про закриття касаційного провадження, Суд зазначає, що вичерпний перелік підстав для закриття касаційного провадження передбачено в статтях 339 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:
1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;
2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;
3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обовʼязки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обовʼязки такої особи не вирішувалося.
У випадку, що розглядається, відсутні підстави для висновку про наявність якої-небудь із передбачених зазначеними нормами процесуального закону обставин.
З огляду на викладене в задоволенні клопотання позивача про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.
Позивач також зазначає про незаконність відкриття касаційного провадження, оскільки дана справа є справою незнаної складності, а тому відповідач не мав права на оскарження судів попередніх інстанцій, а суд не повинен був відкривати касаційне провадження. Такі доводи позивача не ґрунтуються на приписах КАС України, оскільки суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (п.1 ч.1 ст. 333). Відповідно до п.п. "а" п.2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Рішення судів попередніх інстанцій у даній справі суперечать правовій позиції Верховного Суду, висловленої у аналогічних правовідносинах, що не сприяє формуванню єдиної правозастосовчої практики, а тому прийнято рішення про відкриття провадження.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належав автомобіль марки Toyota Land Cruiser 200, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Податковим органом 30 червня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №11-1301, яким позивачу було визначено податкове зобовʼязання з транспортного податку у розмірі 25000.00 грн.
Рішенням Запорізької міської ради №8 від 15.01.2015 "Про встановлення податку на майно (в частині транспортного податку)" Запорізька міська рада встановлено на території міста Запоріжжя податок на майно (в частині транспортного податку) та затверджено Положення про податок на майно (в частині транспортного податку)
Також, згідно з п.1 Рішення Запорізької міської ради №31 від 26 лютого 2016 року "Про внесення змін до Положення про податок на майно (в частині транспортного податку), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15 січня 2015 року №8" Запорізькою міською радою внесено зміни до Положення про податок на майно (в частині транспортного податку), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15 січня 2015 року №8.
Касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність зазначеного рішення передчасними та такими, що зроблені без повного зʼясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Так, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 № 909-VIII) обʼєктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше пʼяти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.