ПОСТАНОВА
Іменем України
29 березня 2019 року
Київ
справа №158/41/17
адміністративне провадження №К/9901/39623/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_2
на постанову Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2017 року (головуючий суддя - Корецька В.В.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Каралюса В.М., судді - Затолочний В.С., )
у справі №158/41/17
за позовом ОСОБА_2
до Луцької Обʼєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України
про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2017 року позивач звернулась в Ківерцівський районний суд Волинської області від 27 лютого 2017 року з позовом до Луцької Обʼєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення від 25.11.2016 №59177-03.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, про протиправність визначення їй грошового зобовʼязання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
Постановою Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем у межах його повноважень та у спосіб, встановлений законом.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що позов розглянуто з порушенням правил предметної підсудності, оскільки останній підсудний Волинському окружному адміністративному суду.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про правомірність нарахування позивачу грошового зобовʼязання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році.
07 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач зазначає про необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі.
16 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1/, загальна площа 322 кв. м.
25 листопада 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 25.11.2016 №59177-03, яким визначено позивачу грошове зобовʼязання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 2 216 грн. 76 коп.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає в звʼязку з наступним.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовʼязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовʼязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради обʼєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обовʼязком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обовʼязковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, обʼєктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками обʼєктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа обʼєкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.