ПОСТАНОВА
Іменем України
28 березня 2019 року
Київ
справа №814/1834/16
адміністративне провадження №К/9901/2908/18
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Баштанської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 30 червня 2016 року №3289-17, №3290-17.
Позов мотивований тим, що з податкових повідомлень-рішень не зрозуміло за який період донараховані зобовʼязання, а також до них відповідачем не додані розрахунки зобовʼязань з орендної плати, за які земельні ділянки та по яких договорах оренди.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, у позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №3289-17, №3290-17 прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом України.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами зʼясовані неповно. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги.
В письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі Закону України "Про оренду землі" між Новобузькою районною адміністрацію (орендодавець) та позивачем (орендар) укладені наступні договори оренди земельних ділянок:
- від 02 листопада 2007 року передано позивачу у строкове платне користування (49 років) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області загальною площею 258,78 га. Відповідно до пункту 5 договору оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 621928,83 грн. Річна орендна плата за земельну ділянку вноситься у грошовій формі в розмірі 6219 грн. за рік.
- від 07 травня 2008 року передано позивачу у строкове платне користування (22 років) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, загальною площею 10,3га пасовищ. Відповідно до п.5 договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 14635,60 грн. Річна орендна плата за земельну ділянку вноситься у грошовій формі в розмірі 146,325 грн. за рік.
Відповідачем 30 червня 2016 року прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№3289-17, яким визначили суму податкового зобовʼязання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 802,84 грн.;
№ 3290-17, яким визначили суму податкового зобовʼязання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 35070,92 грн.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовʼязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовʼязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обовʼязок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обовʼязковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України "Про оренду землі".